Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дата Туташхіа" автора Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 238
Перейти на сторінку:
з моря. Віяло, та все одно було тепло.

Незабаром з’явився добродій Чоніа. Видно, він добре знав, коли прибуде поїзд, та й на таке діло йшов, певно, не вперше — виступав він поважно, мов індик, упевнений у собі і в успіхові. Спочатку він подивився на дрова. Потім перейшов на той бік дороги, де кущі, й сів там на камінь. Мабуть, в сідниці йому холодно стало, він вернувся на мій бік, вибрав поліно, підклав під себе і вмостився на тому самому місці. Ще трохи згодом витяг кисета й закурив. Коли він виплюнув недокурок і замугикав собі під ніс, біля потійського семафора пролунав свисток паровоза.

Який же Чоніа був малий і немічний, коли пришкутильгав у лазарет. Я подумав тоді, що він дитина. Згодом він трохи зміцнів, та все одно аж надто вже був щуплий. Зараз я дивився на нього із своєї засідки й думав, за що жив оцей карлик. Якби взяв він лопату або сапу, впав би за другим помахом. Він був неписьменний, щоб служити. Певно, влаштувався десь сторожем або в духані на побігеньках. Чоніа почав насвистувати «Собачий вальс» та ще й з варіаціями, і тоді мене осяяло. А-а-а, знаю, де він служив! У справника, до його дочок був приставлений, порав коней панночок. Але ж і на те потрібна сила?.. Отак я розважав себе й чудово почувався при тому, поки не почув у себе за спиною шурхоту. Обернувся, та що я міг побачити, коли, споруджуючи свою фортецю, не зміркував, що підійти можуть і з тилу, і ніякого отвору для спостереження не лишив. Які були щілини в дровах, у ті й пробував я хоч що-небудь та розглядіти. Нікого я не побачив, а шурхіт тим часом перетворився вже на виразний тупіт кроків — хтось підкрадався до мого сховку. А що як це господар по дрова прийшов, подумав я. Сполохає побачення та й мене застукає — що мені тоді казати, що робити? Аж ось в одну із щілин я побачив чиїсь руки й ноги: хтось стояв рачки. Обличчя і тулуба не видно було. Я розгубився. Намагаючись хоч що-небудь розглядіти, я мотався від однієї щілини до іншої, поки не вдарився головою об верхнє поліно, і дуженько-таки, скажу я вам. І раптом — от тобі й на! — я побачив Дату Туташхіа! Очі в нього були як кинджали — це я й раніше за ним примічав. Він дивився прямісінько на мій сховок. Очевидно, він почув шамотню всередині зрубу, не знаю, чи злякався, тільки в руці у нього був величезний маузер. Клянуся, якби з необачності він спустив курок, куля влучила б мені якраз поміж брів.

— Ану вилазь! — пошепки наказав абраг, але той шепіт видався мені сильнішим від грому — все з незвички.

Я розсунув поліна в задній стінці й виткнув носа, щоб Дата Туташхіа побачив мене. Ми мовчки дивились один на одного. Потім Дата сховав маузер за спину й на мигах спитав — що ти тут робиш? Я знаком пояснив — стежу за Чоніа. Абрага розібрав сміх, він навіть рота рукою затиснув. Я покликав його у свій сховок, звідси — пояснив — зручніше стежити. Він подумав-подумав і вліз до мене.

— Що тут діється? — прошепотів Туташхіа.

Я розповів йому все по порядку. Абраг засміявся, прикривши обличчя башликом. У нього була одна дивна риса: він або впадав у глибоку задуму, або веселився. Скільки не спостерігав я за ним у лазареті, ніколи середини він не знав.

Ми досхочу нашепотілися, але я так і не зрозумів, навіщо йому треба було стежити за Чоніа. Я губився в здогадах, чекаючи побачення Чоніа та Цуци. Може, в Туташхіа заговорив потяг до пригод, зрозумілий в абрагові, і цікавість привела його сюди? А може, помітивши, що Чоніа збирається ушитися з лазарету, він вирішив з обережності простежити за ним — чи не піде цей негідник у поліцію, відчувши щось підозріливе у них із Замтарадзе?

Туташхіа штовхнув мене ліктем: не зводь очей з Чоніа. А Чоніа й досі сидів на поліні, пильно дивлячись на дорогу, що вела до Поті. Кілька разів він навіть долоню прикладав до лоба. А тоді встав, обсмикнув на собі піджачечок, знову сів і, схиливши голову, поринув у думки. Мені здалося, він навмисне вдавав із себе людину, що знемагає від чекання. «Яке нудне діло звалили на мене»,— ніби промовляла вся його убога постать.

Невдовзі й ми помітили те, що з таким зусиллям намагався побачити Чоніа. Дорогою простувала здоровенна молодиця. На плечі хурджин — якраз на її зріст. У руці — величезний кошик.

Вона йшла, як слон на водопій, ступаючи статечно й важко.

— Таку дорідну молодицю вам доводилося коли-небудь бачити? — спитав я Туташхіа.

Абраг широко всміхнувся.

А молодиця йшла, як великий корабель. Порівнявшись з нами, спинилася. Чоніа ліниво підвів голову, оглядів жінку зовсім байдуже й грубо спитав:

— Чого це ти витріщилася на мене?

Жінка поставила кошика на землю і взялася в боки.

— Тебе що, чоловіче добрий, батько з матір’ю кланятися не навчили?! Чого витріщилася! Maбуть, такого ладного та гожого зроду не бачила! — одказала йому молодиця.

— Іди лишень собі, куди йдеш, а то я тебе!..— Чоніа підвівся, обсмикнув піджачок і заходив сюди-туди.

Походжав він з великим вдоволенням, але руками вимахував, як ненавчений перволіток.

— Ой матінко моя, а походжає ж як поважно отой курдупель! — щиро здивувалася молодиця й сказала: — Хлопчику, чий ти, га? Мене тут один чоловік мав чекати — де кущі та дрова у вільшняку.

Чоніа спинився, вглядівся в жінчине обличчя, зійшов з узбіччя й спитав обережно:

— Ти часом не Цуца Догонадзе, жінка Спиридона Сіорідзе, а йдеш до Бесіа Квішиладзе?

— Еге, так воно і є.

— Так воно і є, кажеш? А де ж твоя совість, скільки часу її жди! Бесіа твій погнав мене, ще й на світ не благословлялося. Вранішнім поїздом, сказав, приїде. Я — Чоніа. Давай, та швидше, що там передати треба, часу в мене обмаль!

Квішиладзевська Цуца огляділа Чоніа, обвела руками все кругом себе й щиро засміялася:

— Бери, та он скільки приперти звелів той дурень мій. Я яка жінка і то ледве тягну, а ти, горобчику мій, і з місця не зрушиш!..

— Годі базікати! За два рази заберу, як треба буде.

Квішиладзевська Цуца знову всміхнулась, взялася за кошика й

1 ... 46 47 48 ... 238
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"