Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Суть хитрощі полягала в тому, що самотній вершник, який відкрито їде в тому ж напрямку, що й вони, не повинен викликати у шведів підозри. Зрештою, це не патруль. Зате до стражників ми вже наблизилися б разом, єдиним загоном. Перевіряти який теж нікому б не спало на думку. Хіба щодо конфіскації якихось надлишків провізії. А для правдоподібності, чому кінь так повільно бреде, я прикинувся сплячим.
Ну а чого? Солдат спить — служба йде. Кожен зрозуміє. Посилали батьки-командири бійця кудись. Він завдання виконав, а назад не поспішає. Тому що відлік в армії йде не в карбованцях, а в добах.
Так і виявилось. Фуражири «розбудили» мене дружним сміхом і засипали жартами на кшталт «Чи не хоче пан змінити сідло на віз?» і «Чи не надто швидко я їду? Пожалів би коня, зовсім загнав бідолаху…»
На що я відповідав так само. Мовляв, а вони самі куди так поспішають? Он скільки ще провізії залишилося. Чи вже не влазить більше? Так звернули б убік. А я метнуся до табору, покличу з десяток помічників. Вмить вози розвантажать.
Чим хороші ігрові умовності... Адже насправді я окрім рідної мови та англійської зі словником іншими не володію. А тут «шпрехаю» зі шведами на рівних. Чи це вони зі мною? Без різниці... Від перестановки чобіт ноги не змінюються. Головне, ми одне одного чудово розуміємо. А то був би хороший диверсант-розвідник. Котрий навіть як пройти до бібліотеки не здатний запитати, не те що найголовнішу військову таємницю визнати.
Отак, перекидаючись незлобивими жартами, ми й порівнялися із заставою. І я знову вгадав. Шістьом пікінерам моя особа була абсолютно індиферентна, на відміну від вмісту возів. Жоден навіть поглядом не удостоїв. А старший навіть ляснув мого коня по крупу. Проїжджай, мовляв, не загороджуй…
Я й не заперечував… Послав коня шенкелями вперед, і той затрусив легким підтюпцем вздовж табору свеїв.
Розташувалися вони розумно. Відразу видно — не ополчення, профі. Пси війни. Які розуміють, що облога це справа довга, нудотна, брудна... і тягтиметься за будь-якої погоди, а не тільки в теплі, сонячні дні. Тому, всіляких наметів та інших укриттів набудували навіть із запасом. Але все ж таки не за заведеним римськими легіонерами звичаєм, а де кому більше місце сподобалося. Натуральний циганський табір та наметове містечко на одній, окремо взятій території.
За винятком вищого командування, звісно. Королівський намет і наближених генералів розташовувався трохи віддалік — поза засягом монастирських гармат. Ну і взагалі подалі від стін. Мало, що ляхам спаде на думку. Раптом наважаться на вилазку чи якесь інше божевілля?
Майнула навіть думка, взяти та й навідатися до Карла в гості. А чого, самотнього вершника, який розмахує пакетом, навряд чи зупинять. Цілком звичайна справа для тих часів. Тільки так зв'язок і здійснювався.
А мені більше не треба. Опинитися від короля на відстані прицільного пострілу. І все… Кінець війні.
Угу… По-перше, — це хоч і гра, але я в ній все ж не безсмертний. Ось такий нюанс. А по-друге, — це не моя війна. Я не швед і не поляк. І допомагати комусь із майбутніх ворогів моєї батьківщини всерйоз не маю наміру. Трохи послабити сторону, що перемагає, — це з великим задоволенням. Нехай довше один одного гамселять і на боки не оглядаються. Тому не примірятимемо на себе одяг шахіда-камікадзе, а займемося справою, для якої, власне кажучи, мене й найняли — тобто пушками.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.