Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пурпурові вітрила 📚 - Українською

Читати книгу - "Пурпурові вітрила"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пурпурові вітрила" автора Олександр Грін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 80
Перейти на сторінку:
відтоді пішла поголоска, що Фрезі Ґрант іноді бачили то тут, то там, вночі або на світанку. Вона, як гадають, дбає про людей з розбитих кораблів, між іншим, і той, хто її побачить, кажуть, згадуватиме дівчину довіку.

Больт не підозрював, що в нього не було ніколи такого уважного слухача, як я. Але це помітила Дезі і сказала:

— Ви слухали, як кішка мишу. Чи не зустрічали ви її, бува, бідну Фрезі Ґрант? Зізнайтесь!

Яким жартівливим не було питання, всі моряки негайно повернули голови і почали заглядати мені до рота.

— Якщо це була та дівчина, — сказав я, природно, не ризикуючи нічим, — дівчина в мереживній сукні і золотих туфлях, з якою я говорив на світанку, — то, значить, це вона і була.

— Однак! — вигукнув Проктор. — Що, Дезі, ось тобі й завдання.

— Саме так вона і була одягнена, — сказав Больт. — Ви раніше чули цю казку?

— Ні, я не чув її, — сказав я, збираючись устати і піти, — проте мені чомусь здавалося, що це так.

Цього разу розмова скінчилась, і всі розійшлись. Я довго не міг заснути: лежачи в кубрику, прислухаючись до плюскоту води і хропіння матросів, я заснув близько четвертої, коли вахта змінилася. Цього ранку всі проспали трохи довше, ніж завжди. День пройшов без пригод, які варто було б зазначити в їхньому повному розвитку. Ми йшли при гарному вітрі, так що Больт сказав мені:

— Ми вирішили, що ви нам принесли щастя. Чесне слово. Ще не було за весь рік такого рівного рейсу.

Зранку вже мені не сиділося з нетерплячки — так кортіло бути на березі. Я знав, що цей день — останній день плавання, і тому тягнувся він довше за інші дні, як завжди буває в кінці шляху. Кому не знайомий свербіж у спині? Почуття швидкості в нерухомих ногах? Відстань набуває ворожого відтінку. Істота наше силкується пришвидшити біг корабля; думці, яка безліч разів побувавши на уявному березі, доводиться неохоче повертатися у повільне тіло. Сонце ледве повзе до зеніту, а, доскочивши його, спускається зі швидкістю людини, яка старанно мете сходи.

Після обіду, йдучи на палубу чи в кубрик, я побачив Дезі, що вийшла з кухні вилити відро з водою за борт.

— Ось, ви мені потрібні, — сказала вона, сором’язливо посміхаючись, а потім посерйознішала. — Зайдіть в кухню, як я виллю це відро, біля борту нам говорити незручно, хоча, крім дурниць, ви від мене нічого не почуєте. Ми-бо не договорили вчора. Тоббоган не любить, коли я розмовляю з чоловіками, а він стоїть біля стерна і вдає, що закурює.

Погодившись, я посидів на трюмі, потім пройшов у кухню за крилом вітрила.

Дезі сиділа на стільчику і сказала: «Сядьте», причому грюкнула по колінах руками. Я сів на барильце і приготувався слухати.

— Хоча це неввічливо, — мовила дівчина, — але мене чомусь турбує, що я не все знаю. Не все ви розповіли нам про себе. Я вчора думала. Знаєте, є щось загадкове. Вірніше, ви сказали правду, але про одне промовчали. А що це таке — одне? З вами в морі щось трапилося. Чомусь мені вас шкода. Чому це?

— Ви про те, про що ми не договорили вчора?

— Саме так. Чи маю я право знати? Звісно, жодного. То ви і не відповідайте тоді.

— Дезі, — сказав я, довіряючись її наївній цікавості, виявити яку вона могла, звичайно, тільки через незмогу її приборкати, а також її проникливість, — ви не помилилися. Але я зараз в особливому стані, цілком особливому, такому, що не міг би сказати так одразу. Хіба що обіцяю вам не приховати нічого, що було на морі, і зроблю це в Гель-Г’ю.

— Вас що-небудь налякало? — спитала Дезі і, помовчавши, додала: — Не гнівайтесь на мене. На мене іноді находить, так що всі дивуються; я оце день і ніч думаю про вашу історію, і я не хочу, щоб у вас залишилася про мене пам’ять, як про цікаву дівчину.

Я був зворушений. Вона подала мені обидві руки, струснула мої і сказала:

— Ось і все. Чи добре було вам тут?

— А як ви гадаєте?

— Ніяк. Судно маленьке, досить брудне, і жодних веселощів. Годівля теж не така як слід. А чому ви сказали вчора про мереживну сукню і золоті туфлі?

— Щоб у вас стали круглі очі, — сміючись, відповів я їй. — Дезі, а є у вас батько, мати?

— Були, звичайно, як у кожної нормальної людини. Батька звали Річард Бенсон. Він пропав безвісти в Червоному морі. А моя мати смертельно захворіла років п’ять тому. Зате в мене хороший дядько; кислуватий, щоправда, але за мене піде у вогонь і воду. В нього немає більше сестрінок. А ви вірите, що була Фрезі Ґрант?

— А ви?

— Це мені подобається! Ви, ви, ви! — Вірите чи ні?! Я безумовно вірю і скажу чому.

— Я думаю, що це могло бути, — сказав я.

— Ні, ви знову жартуєте. Я вірю, тому що від цієї історії хочеться щось зробити. Наприклад, стукнути кулаком і сказати: «Так, людину не розуміють».

— Хто не розуміє?

— Всі. І вона сама не розуміє себе.

Розмова була перервана появою матроса, який прийшов по вогонь для люльки. «Скоро відпочинете», — сказав він мені і став копирсатись у вугіллі. Я вийшов, помітивши, як пильно дивилася на мене дівчина, коли я йшов. Що це було? Чому так цікавила її історія, одна половина якої лежала в тіні дня, а інша — у світлі ночі?

Перш ніж ми прибули в Гель-Г’ю, я сидів з матросами і дізнався від них, що ніхто з моїх рятівників раніше в цьому місті не бував. У долі малих суден типу «Нирка» трапляються одіссеї у тисячу, ба у дві і три тисячі миль — вихід у великий світ. Колишній капітан «Нирка» заарештований за влучну стрілянину в казино «Фортуна». Проктор був власником «Нирка» і половини шхуни «Хімена». Після арешту капітана він сам став за стерно «Нирка» і взяв фрахт в Гель-Г’ю, не переймаючись відстанню, бо хотів поправити свої грошові обставини.

Розділ XXI

О десятій вечора з’явився маяковий вогонь; ми підходили до Гель-Г’ю.

Я стояв біля штирборту[23] із Проктором і Больтом, спостерігаючи дивне явище.

У міру того як підсилювалася яскравість вогню маяка, верхня лінія довгого мису, що відокремлює гавань від океану, виразно вимальовувалася, бо за нею плавав золотавий туман — великий світловий шар. Явище це, властиве лише великим містам, здалося мені надмірним для порівняно

1 ... 47 48 49 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пурпурові вітрила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пурпурові вітрила"