Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Будні феодала - 2, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

171
0
07.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 2" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 89
Перейти на сторінку:
Розділ 23

Мозок тріщав, вишукуючи способи псування ворожого майна в кількості сім одиниць. Три величезні, товсті бомбарди настільки важкі, що їх навіть на лафети не встановлювали, лежали на землі, трохи задерши жерла, а тильною частиною впираючись у забиті в землю кілки. Цар-гармату бачили? Хоча б на фото? Ну ось… її молодші сестри. Не дуже «молодші». А крім бомбард стіни монастиря намагалися зіпсувати ще чотири гармати. Ці вже більше підходили під визначення гармат, втім, може, лише гаубиці. Калібр до довжини ствола я не прикидав — але нічого такі «хоботи», значні.

Вони якраз і вгатили майже залпом, коли я під'їхав ближче, щоб докладніше роздивитися ділянку та об'єм проблеми.

М-да… Вражає. З роботою РСЗВ не порівняти, але теж цілком переконливо пояснює, чому саме артилерія — бог війни.

Занадто близько до позицій пушкарів я не ліз, тож і на мене ніхто не звертав уваги. Свєї неквапливо виконували свою роботу… ну а куди поспішати? Монастир не втече... А я придивлявся і прикидав.

В історії, написаній Сенкевичем, якщо тільки я правильно пам'ятаю, герой уночі пробрався до гармат, заклав у дула порох і підірвав. Правдоподібність такої диверсії обговорювати нема рації, чого тільки не буває, але мені спосіб Кміціца не пасував. Хоча б тому, що я не мав із собою достатню кількість вибухових речовин, а шведи навряд чи будуть настільки люб'язні, щоб віддати мені свій порох.

До речі, про порох. Заготовлені заздалегідь ядра лежать купками неподалік гармат, а ось порох до гармат приносять у невеликих барилах безпосередньо перед заряджанням. А основний запас ВР зберігається метрів за сто від позиції. На трьох возах. І під охороною... До речі, барил на тих возах не так і багато, що передбачає доставку боєприпасу з ще більш віддаленого складу. А підвезення здійснюється за потребою.

Але, навіть якщо припустити, що мені вдасться якимось дивом отримати пару барил вогневого зілля, толку від цього майже ніякого. Що мені робити з ним? Просто засипати у жерло? По-перше, — як це зробити фізично? А по-друге, — як його потім підпалити? Методом перевірки наповнення бензобака за допомогою запальнички?

Ні, ну загалом і в цілому, теж варіант. Але тоді підривників потрібно за кількістю гармат.

Читав, що наші артилеристи намагалися знімати приціли. Але у цих монстрів я нічого подібного не спостерігаю. А якби й були — навіть сліпий навідник навряд чи зможе промахнутися повз фортечну стіну.

Зате, дивлячись як бомбардир підносить розпечений шомпол до казенної частини дула, я згадав ще один старовинний спосіб псування гармат. При захопленні ворожої артилерії в бою та неможливості відтягнути її на свій бік, солдати заклепували запальний отвір. Це, звичайно ж, не перетворювало гармату на марний шматок металу, але виводило з ладу на досить тривалий час.

І ось цей варіант мені подобався більше за інших. Тому що я міг його провернути самотужки і відносно безшумно. Якщо заздалегідь все продумати та підготувати «заклепки».

Щоб не стирчати стовпом і привертати зайву увагу, я неквапливо проїхав у віддалений кінець табору, де над великим навісом вився густий дим, і чувся характерний передзвін кузні. Заодно і щодо заклепок подивитися.

Для моєї мети найкраще підходили цвяхи. І матеріал відносно м'який, розклепувати не важко, і підходяща форма. Ось тільки в цьому столітті їх не з катанки рубали, а поштучно кували. Відповідно вироби були просто величезними. Як нинішні «150», тільки ще товщі і найбільше нагадували те, що в моєму часі називають «костуром будівельним». А така балда не в кожний отвір увійде.

Загалом, засмутився я трохи, що знову план доведеться міняти. Але тут, як кажуть, пощастило. Вже збираючись їхати, зачепився поглядом за коваля, що поправляв підкову коня.

Вухналі! Ось що мені потрібно… Краще не придумати.

Спішився і з лінню в очах та поважним виглядом шляхетного пана, з незрозумілої причини змушеного займатися тим, що зазвичай роблять слуги, неквапливо підійшов до кузні.

  — Що забажає, пане? — підскочив до мене підмайстер. — Якщо зброю наточити чи кірасу поправити — це до Йохансона… — хлопець вказав напрямок. — А ми більше по конях. Розкувати-підкувати... Хворий зуб висмикнути чи бабку зміцнити.

— Підкови гляньте… Накульгувати став… здається… — кинув я у відповідь перше, що спало на думку.

— Це ми миттю… — хлопець подав знак ще одному такому, як і сам — вихрастому, білобрисому — і вони закрутилися, затанцювали навколо мого коня не гірше за циган на ярмарку. А бойовий жеребець, привчений слухати тільки господаря і рвати зубами чужинця не гірше за пса, тільки хвостом помахував, стриг вухами, невдоволено пофиркував, але стояв смирно. Розумна тварина. Недарма одна королівська фаворитка сказала, що чим більше вона впізнає людей — тим більше любить коней та собак.

Поки підмайстри готували коня до огляду копит, я ніби з цікавості ступив під навіс. Постояв при столі з розкладеними на ньому інструментами та іншим спорядженням. Взяв парочку вухналів, повертів, розглядаючи... Ненароком упустив за пазуху...

Міг і не квапитися. Всі довкола були зайняті справою і на мої маніпуляції уваги не звертали. От і добре… Схопив у кулак скільки помістилося і засунув за пояс. Запас кишеню не тягне, навіть якщо такої ще в моді немає.

До речі, про людей... Інша епоха — інші звичаї. От хотів би я побачити свого часу якогось бійця… та хоч і лейтенанта, що безцільно снує по військовій частині. А тут — іди куди хочеш, все навстіж. Втім, а що приховувати? Кількість ворогів приблизно відома, а тисячею більше чи менше, ролі не грає. Тип озброєння? Та такий самий, як у всіх... Хто командир і чого вміє? Теж у межах похибки. Всі досягнення та помилки на перелік. Тож «чистим» шпигунам ловити нічого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 49 50 51 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 2, Олег Говда"