Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Я пройшла до вільної лежанки й беззвучно поставила клунки. Тоді з підозрою покосилась на дівчину. А що, як вона прикидається? Давно не спить і тільки чекає, щоб накинутися ззаду? Я прислухалась до її дихання: рівне, спокійне. Спить, це точно.

Я роззирнулась. У кімнаті були ще одні двері.

«Треба оглянути», – вирішила я.

Ще раз зиркнула на дівчину та прочинила двері. Приміщення значно менше і зовсім незрозумілого призначення. Білий предмет, схожий на сидіння, але без м’якого покриття. Я зауважила, що він має кришку, і вона підіймається. Всередині низько стояла вода.

«Дивина», – подумала я.

У кімнатці був ще один білий предмет, значно більший. Масивний корпус і западина всередині. Трохи вище в стіні була невелика металева конструкція: якісь коліщатка, видовжена частина, а ще щось гнучке з потовщенням на кінці.

Я озирнулась, наче збираюся зробити капость і боюсь, щоб ніхто не побачив. З кімнати не долинало жодних звуків. Тоді я простягнула руку та крутнула коліщатко. Просто мені в лице вдарив струмінь води! Він вирвався із потовщення на кінці гнучкого «щось», та так, що я пискнула й відскочила. Вода лила на підлогу. Барси йому в іглу! Я рвонула до коліщатка й закрутила його.

За цей час на підлозі утворилось таке собі озерце. Похлюпуючи, я визирнула з кімнатки. Дівчина прокинулась і сіла на ліжко. Протерла очі, глянула на мене й закліпала:

– Ти хто?

– Мене… поселили, – видавила я.

– Справді? – вона аж підскочила.

Сонливість спала з неї вмить.

– Ой, я так хотіла сусідку! Ми будемо найкращими подругами! Я Катаріна Санатор, для друзів – просто Катря.

– Ейворі Сніжна, – мовила я.

– Скорочено Ейві?

Я напружено кивнула. Ця особа видалась мені дивною та не викликала довіри. Личко симпатичне й миле – найкраще прикриття для підступного ворога. Біляві кучері й веснянки лише посилюють ефект. Вона обвела мене поглядом і спинилась на одязі.

– Власний стиль? – запитала з цікавістю.

– Не зрозуміла, – призналась я.

– Тут такого не носять, модні дівчатка можуть не зрозуміти. Але, може, це твій стиль, бо ти не хочеш бути, як всі?

Я ще не встигла відповісти, а вона сказала:

– Мені подобається. До речі, я з групи Ц-1.2. А ти?

– К-1.5.

Вона витріщилась на мене:

– Стоп, то ти та сама Ейворі Сніжна, яка перекинула через плече Стефу Криваву?

Я жахнулась: «Як вона дізналась? Невже про це знають поголовно всі?!»

– Щоб я пегаса побачила! – вигукнула Катаріна. – А навіщо ти це зробила? Я не засуджую, просто цікаво.

– Не люблю, коли мене торкаються.

– Справді? Чому?

– Так виховали, – знічувалась я.

– Ясно. Добре, що попередила, – посміхнулась вона й демонстративно підійняла руки. – А чому ти… так пізно поселилась?

– Довга історія, – ухилилась я.

Катаріна примружилась. Вона обвела кімнату поглядом, шукаючи, що ще запитати.

– Бачу, ти книжниця, – вказала на Книгу, яку я поклала на лежанці. – Можна, глянути? Ніколи не бачила Книги зблизька!

Мене знову навідало бажання схопити свій артефакт і ніколи не відпускати. А проте, може, не варто псувати стосунки зі своєю сусідкою з самого початку? Інстинкт і холодний розум боролися в мені. Врешті я взяла Книгу й простягнула її.

Катаріна запищала від захвату:

– Жива Книга?! Скажи мені: я не помиляюсь? Скажи, що це Жива Книга!

– Так, – погодилась я.

Катаріна продовжувала пищати від захвату. Тим часом я замислилась, як всі відрізняють просту Книгу від Живої. Власне, що робить її живою? Які її особливості? Я не помітила жодних.

– До речі, котра година? – спохватилася Катаріна. – Невже тільки сьома? Сніданок о восьмій. Так що ми ще ого-ого скільки встигнемо поговорити! Зачекай, зараз я переодягнусь і повернусь.

Катаріна підхопила одяг і рушила до кімнатки, в якій я похазяйнувала. У дверях вона завмерла та кілька секунд дивилась поперед себе. Потім обернулась і запитально глянула на мене.

Я зіщулилась.

– Це випадково.

– Ясно, – кивнула Катаріна. – Думаю, варто взяти ганчірку. Тобі допомогти чи сама впораєшся?

Коли вона усвідомила, що я зовсім не розумію, що потрібно робити, то показала на прикладі й залишила мене прибирати. Мене все більше напружувало те, що вона так спокійно реагувала на мої дивацтва. Спершу кліпала чи витріщалася, а потім вдавала, що забула чи взагалі не помітила.

Також я взнала кілька нових термінів: ванна, унітаз, раковина, кран.

– Вода в крані питна! – гукнула Катаріна.

«А в фонтані?..» – задумалась я.