Читати книгу - "Інґа"

United Press злилися у United Press International (UPI). ">[33] розповсюдила портрет Інґи, яку Nordisk використовував для реклами фільму «Мільйони в повітрі». На ньому вона в яскравому вечірньому вбранні із вузькими бретельками, з майже оголеними плечима. Вона дивиться назад через ліве плече і демонструє привабливу усмішку, тримаючи букет троянд. Заднє освітлення дає ефект того, що її голова ніби купається в сяйві. Це був різновид «спокусливих» знімків, які постійно публікували газети впродовж десятків років, поки їх не визнали сексистськими.

Підпис від INS суттєво відрізнявся від типових написів під фото королев краси чи красунь у купальниках. Під назвою міста — «Копенгаген» — був такий текст: «Познайомтеся із міс Арвад — данською красунею, яка так захопила канцлера Адольфа Гітлера під час поїздки до Берліна, що той призначив її головним рекламним агентом нацистів у Данії. Міс Арвад зробила яскраву кар’єру танцівниці, актриси кіно і журналістки, перш ніж гер Гітлер вшанував її за “ідеальну нордичну вроду”»{392}.

Це була саме та світлина, яка змусила Пейдж Гайдкопер припустити, що Інґа — нацистська шпигунка, і саме на неї ФБР витратило чимало часу, намагаючись з’ясувати її походження. Бюро з’ясувало, що нью-йоркський офіс INS отримав її та підпис поштою з берлінського офісу компанії Keystone View — незалежного фотобанку для преси, який постійно надавав INS та іншим агенціям новин потрібні фотографії з Європи.

Коли ж ФБР спробувало дізнатися, звідки Keystone дістала цей знімок та підпис, то опинилося у глухому куті. Берлінський офіс Keystone закрився кілька років тому, і більшість архівів зникла. Людина, яка керувала офісом Keystone в Берліні, тепер жила в Лондоні, але нічого не могла згадати про фото{393}. Для неї воно було неважливе — для Інґи воно мало величезні наслідки.

Keystone у підпису не казала неправди; Гітлер справді називав Інґу «ідеальною нордичною красунею». Але лише двоє чули це: вона та Ґеббельс. Невже Інґа так хвалилася цим компліментом, що він став широко відомим і привернув увагу редактора, який намагався знайти привід для тиражування фото вродливої жінки?

Чи тут був замішаний міністр пропаганди? Це був жарт, який, на думку Ґеббельса, міг потішити Інґу і довести світові, що нацисти — не звірі, якщо призначають на ключові посади королев краси? Чи він вважав, що Інзі справді полестить така «честь», і вона виявить готовність якось ще допомогти нацистській справі?

Останнє припущення нівелює той факт, що світлину, здається, розповсюджували лише в США, де вона з’являлася в десятках газет із різними варіаціями того самого підпису. Якщо фото із викривальним підписом не виходило в жодному європейському виданні (невідомо чому), то Інґа мала рацію, що не могла завадити публікації, бо просто не знала про неї. «На початку 1936 року я вийшла заміж і займалася винятково справами нашого подружжя», — твердила вона{394}.

Крім того, існує можливість, що Інґа збрехала, і не лише знала про фото, а й серйозно чи жартома сказала, що може допомогти нацистам у Данії. Однак вона рішуче заперечувала, що коли-небудь погоджувалася стати «головним рекламним агентом нацистів» у Данії чи деінде. Як згодом писала Інґа, інсинуації щодо її можливої співпраці із нацистами, були «БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОЮ БРЕХНЕЮ» [її наголошення]{395}.

Якщо в Європі ніхто не знав про фото і про фальшиве призначення Інґи, то дивно, чому данські дипломати в Америці, де світлину широко розповсюджували, не звернули на це уваги і не навели довідок про людину, яку нацисти призначили головним рекламним агентом у їхній країні. Можливо, просто пропустили цей факт, або ж у данському посольстві ніхто серйозно не сприймав його чи Інґу; для них вона все ще лишалася колишньою «королевою краси» — «Великою Арвад», посміховиськом.

А от нацисти були дуже серйозними у своїх спробах вмовити Інґу до співпраці. Вона дістала запрошення приїхати в Берлін у серпні як особиста гостя Гітлера на літній Олімпіаді. Фюрер навіть планував організувати неофіційний сніданок на її честь. Інґа погодилася, але за умови ще одного ексклюзивного інтерв’ю. Їй пішли назустріч. Але те, що сталося згодом так схвилювало Інґу, що вона втекла з Німеччини посеред ночі.

Розділ 29
«Інзі Арвад, на добру згадку від Адольфа Гітлера»

Для Гітлера було важливо провести успішну Олімпіаду. Міжнародний олімпійський комітет надав це право Німеччині у 1931 році, за два роки до приходу фюрера до влади, і спершу він не був у захваті від ідеї, називаючи Ігри «вигадкою євреїв та франкмасонів»{396}. Але згодом він побачив подібність між пишними церемоніями Олімпіади і з’їздами нацистської партії, а також перспективу того, як вони зможуть прославити нацистську справу. (Не випадково Лені Ріфеншталь зняла свої відомі фільми саме про з’їзди та Ігри).

Задля недопущення міжнародного бойкоту на знак протесту проти нацистських переслідувань євреїв, режим вдався до символічних жестів для заспокоєння міжнародної думки. Деяким євреям дозволили бути частиною німецької олімпійської збірної, деякі (але не всі) антисемітські лозунги прибрали від публіки, і у постійних нападах на євреїв та пограбуваннях їхніх магазинів запанувала коротка перерва. Нацистам голова йшла обертом, аби зимові Ігри в лютому в баварському Ґарміш-Партенкірхені пройшли, як книжка пише