Читати книгу - "Інґа"

Після такого світового визнання Німеччини Гітлер зробив висновок, що інші великі держави, особливо Франція і Великобританія, бажають уникнення конфронтації з Рейхом. Міжнародне схвалення переконало фюрера зробити перший вагомий крок на шляху відродження Німеччини як військової потуги, у повторному вторгненні німецьких військ до Рейнської землі в березні, лише за кілька днів після успішного завершення зимової Олімпіади. Гітлер дбав про свій імідж неагресора, тож світ лише знизав плечима на таке порушення Версальської угоди.

Враховуючи те, що тепер Інґа проводила в Берліні менше часу, доволі дивним виглядає те, що дев’ятого серпня 1936 року її запросили у приватну ложу Гітлера на 120-тисячному берлінському Олімпійському стадіоні. Перед тим її вшанували навіть більшою честю: особистим званим обідом з фюрером у Рейхсканцелярії.

Це не був звичайний обід. Гітлер взяв на себе труд розпорядитися, щоб усі страви були з данської кухні, хоча Інґа згодом казала, що не могла згадати, що саме подавали. (Певно, всі ці делікатеси виявилися вегетаріанськими). «Найбільше мене вразила, — згадувала Інґа, — суворість, з якою Гітлер ставився до двох есесівських офіціантів. Він попросив чай. Один з есесівців тричі бігав з кухні і на кухню, поки напій не довели до потрібної міцності»{397}.

За їжею Інґа взяла у Гітлера ще одне інтерв’ю, а наприкінці обіду він подарував їй своє фото у масивній срібній рамці, підписане: «Інзі Арвад, на добру згадку від Адольфа Гітлера». У цьому не крилося якоїсь особливої інтимності, але таке звернення було типовим для підписів на подарунках фюрера своїм пасіям. Згодом Інґа поставила фото на видному місці у її з Фейошем копенгагенській квартирі, і хвалилася ним під час вступу до Колумбійського університету, доки не усвідомила, що це шкодить репутації, а не зміцнює її.

Згадуючи потім цю останню зустріч із Гітлером, вона ясно дала зрозуміти, що та її засмутила. Згодом у бесідах з ФБР вона наполягала, що побувала на Олімпіаді як гість Гітлера і виключно як закордонна журналістка. Але майже нікому з журналістів не давали особистого званого обіду, та ще й як почесному гостю. І вони здебільшого (якщо взагалі були такі випадки) не отримували підписану фотографію у дорогій рамці як дарунок фюрера.

Незручне становище Інґи ще більше вийшло на яв, коли вона потім стверджувала, що Фейош супроводжував її на Олімпіаду. Вона казала, що погодилася скласти йому товариство під час його поїздки в Берлін у справах, а там зустрілася з Гітлером на Іграх{398}. Однак Фейош в серпні все ще був на Мадагаскарі, коли Інґа приїхала до Берліна; він не повертався до Європи ще чотири місяці{399}.

Зі зрозумілих причин Інґа ніколи не казала ФБР про свій приватний обід з Гітлером. Це було б важко пояснити. Але вона спокійно погоджувалася з тим, що під час Ігор перебувала в ложі Гітлера на стадіоні, але додавала, що не сиділа поруч з ним і що там було ще чимало інших людей.

Всі присутні стали свідками історичного і захопливого дня змагань з легкої атлетики, коли Джессі Оуенс несподівано виграв своє четверте золото на Олімпіаді, пробігши першу, виснажливу частину естафети 4 х 100. Перемога американців була очікуваною, на відміну від місця Оуенса в національній збірній. Американські олімпійські чиновники, очолювані пронімецьким антисемітом Евері Брендеджем, в останню хвилину ухвалили рішення замінити єдиних двох євреїв у команді легкоатлетів — Марті Ґлікмана і Сема Столлера на Оуенса і ще одного блискучого афроамериканського спринтера Ральфа Меткалфе. Розгніваний Ґлікман був упевнений, що Брендедж та інші американські чиновники чимдуж намагалися уникнути «розчарування Гітлера картиною двох євреїв на п’єдесталі пошани»{400}. Але, вочевидь, коли Оуенс взяв свою четверту золоту медаль, Гітлер уже звикнув бачити афроамериканців на помості переможців.

Насправді ж фюрер взагалі міг це не помітити, бо його відволікало розчарування від несподіваного програшу німкень американкам в естафеті 4 x 100, коли одна з них випустила естафетну паличку. Засмучений Гітлер спростував свою репутацію жорстокого вождя, пославши нещасній спортсменці та решті німецької команди як розраду «авто, напхане квітами»{401}.

Інґа повернулася до Копенгагена і кілька тижнів пропрацювала над інтерв’ю з Гітлером. Спершу матеріал з’явився 5 вересня 1936 року на першій шпальті Berlingske Tidende, але згодом його передрукували «по всій Європі», що, як згадувала Інґа, принесло їй «кругленьку суму, але не захмарну». Хоча вона й казала, що в інтерв’ю не було «нічого особливо сенсаційного», його наполегливо розкручували видання, які вирішили передрукувати матеріал{402}.

«Гер Гітлер, лідер німецького народу, рідко так вільно повіряє світові свої приватні думки і мрії, як у цьому чудовому інтерв’ю», — захоплювалася лондонська поважна Sunday Dispatch, називаючи Інґу «блискучою молодою данською журналісткою і кінозіркою». Матеріал Інґи у численних виданнях з’являвся в супроводі її надзвичайно гламурного портрета, в модному широкополому капелюсі, і з поглядом, спрямованим вдалечінь, у театральній позі, наче справжня Бренда Старр[35]. Вона «взяла інтерв’ю у більшості європейських знаменитостей для данських газет», писало видання, прикрасивши резюме Інґи додатком того, що вона була «дуже близькою подругою» дружини Германа Ґьорінґа{403}.

Інґа задоволено писала, що як і десять місяців тому, Гітлер усе ще «надзвичайно легкий у спілкуванні» (думка, яку не так багато репортерів могли з нею розділити){404}. Інґа була права: в інтерв’ю не було нічого сенсаційного. Гітлер тішився з того, як чудово Німеччина прийняла Олімпіаду. Кореспондент New York Times відзначив, що чужинці після Ігор нерозважно вважали, що Німеччина — «щаслива й успішна нація поза межами уяви, що