Читати книгу - "Війна з Росією"

Ось прийшла черга і Мейнворингу бути шокованим. Він знав, що обіймає свою посаду командувача у збройних силах лише завдяки вмінню взаємодіяти з апаратом уряду та знаходити спільну мову з політиками. Чекаючи на швидку відставку, вже бачив себе на засіданнях у палаті лордів, але тепер все це опинилося під загрозою. Вперше у своїй наперед спланованій кар’єрі він припустився величезної помилки. А що скаже дружина, коли довідається про його прикрощі? О, то взагалі загрожує лихом зовсім іншого масштабу.

— Прем’єр-міністре, — він відкинув ці думки і змусив себе говорити спокійно, поважно і переконливо, — ми щойно провели зустріч начальників штабів і обговорили ситуацію, що склалася. Вважаємо, в такі часи Велика Британія має продемонструвати свою силу. Нас спіткало нещастя... але ми як нація і раніше стикалися з негараздами і завжди долали їх.

Прем’єр-міністр подивився на нього:

— Що ви пропонуєте?

— Прем’єр-міністре, — відповів Мейнворинг, — ми змушені визнати, що потоплення «Падстоу» — це акт агресії з боку Росії, а вторгнення в Латвію означає, що згідно зі статтею 5 Вашингтонської угоди ми зобов’язані надати їм допомогу. Вже пізно надсилати сухопутні війська, хоча їм і наказали терміново підготуватися до відправлення. Ми побоюємося, щоб розгортання повітряних сил тоді, коли наші сухопутні війська і війська противника знищуватимуть одне одного, не примусило нас вступити в реальний бій раніше, ніж нам цього хотілося б. Як ваш головний військовий радник я уповноважений передати вам рекомендацію Комітету начальників штабів...

Вокер бачив, як дратує прем’єр-міністра цей пихатий пишномовний тип, який раптом припинив говорити «я» та почав вживати слова «ми» й «комітет», викручуватися і намагатися приписати всім вину та відповідальність. Але прем’єр-міністр теж умів гратися в такі ігри, причому значно краще, ніж цей генерал-невдаха.

— Будь ласка, ближче до справи, генерале, — промовив він сухо.

Мейнворинг продовжив:

— Як я і казав, прем’єр-міністре, начальники штабів рекомендують відрядити на Балтику значні військово-морські сили. Це стане демонстрацією нашої солідарності з Латвією та іншими країнами Балтії і покаже, що ми — надійний союзник НАТО. Крім того, обмежившись лише допомогою на морі, зможемо залишатися нейтральними.

— І що це за сили?

— Ми пропонуємо відрядити оперативну групу на чолі з кораблем Її Величності «Королева Єлизавета».

Вокер знав, що «Королева Єлизавета», авіаносець і найбільший корабель, який будь-коли мав британський військовий флот, нещодавно підготували до плавання. Але, щодня переглядаючи газети, він також помітив, що багато хто з генералів, адміралів і навіть маршалів авіації у відставці гнівно заявляли, що винищувачі F-35, які мали злітати з його палуби, були ще не готові. З власного величезного досвіду взаємодії з урядовою адміністрацією він знав, як рідко три гілки збройних сил діють узгоджено хоч в якихось питаннях, але цього разу вони нібито були одностайними, і це непокоїло.

— Бос, мабуть, ви хотіли б знати, чи є вже на ньому літаки? — втрутився Вокер.

Прем’єр-міністр запитально підняв брову:

— Ну... — Мейнворинг на мить замовк. — Справді, винищувачі F-35, які ми закуповуємо в американців, будуть готові до бою лише за кілька років. Однак, на думку наших військових радників, значного стримувального ефекту можна досягти і розмістивши на «Королеві Єлизаветі» десантно-диверсійний загін морської піхоти із близько семисот осіб та вертольоти AW-101 «Мерлін» і СН-47 «Чинук», призначені для перевезення десанту. Цей загін також матиме в розпорядженні десантний корабель із плавучими засобами, щоб за потреби можна було висадитися на берег.

— І що робитиме десантно-диверсійний загін? — прем’єр-міністр був спантеличений.

— Саме в цьому і полягає сенс операції, — відповів Мейнворинг; його західний акцент зменшувався і пом’якшувався в міру того, як до нього поверталася впевненість. — Ми збережемо маневреність. Якщо буде потрібно висадити наших військових на берег, зможемо це зробити. З іншого боку, перебуваючи в морі, вони змусять росіян гадати щодо наших намірів.

— А росіяни? Якою буде їхня реакція?

— На нашу спільну думку, вони не наважаться атакувати «Королеву Єлизавету». Відрядивши десантно-диверсійний загін, ми дамо їм зрозуміти: далі йти не варто.

Прем’єр-міністр кинув погляд на Вокера.

— Із цього вийдуть хороші газетні заголовки, бос, — мовив той. — Покажемо, що нас не можна залякати. Будемо як Залізна леді... Збирайте десантну групу.

— Тоді вперед, генерале, — прем’єр-міністр розпрямив плечі та спробував набути мудрого і величного вигляду, уявляючи себе Черчиллем. «А раптом так станеться, — подумав він, — і мене таки запам’ятають як видатного лідера воєнних часів».

15:00, понеділок, 22 травня 2017 року Авіаносець «Королева Єлизавета», причал «Мідл-Сліп» військово-морської бази Її Величності, Портсмут, Велика Британія

Капітан другого рангу Джеймс Буш оглянув палубу корабля, перш ніж піти в передню частину рубки на доповідь до капітана авіаносця. Як старший помічник командира він був другим за старшинством офіцером у команді і ніс відповідальність за повсякденне функціонування корабля і боєздатність його екіпажу.

Сьогодні у Буша було багато причин, щоб задуматися...

Він спав у своїй квартирі в спальному районі на околиці міста, коли о пів на третю ночі йому зателефонував вахтовий офіцер і повідомив: «Королева Єлизавета» повинна вийти в море через три дні як флагманський корабель британських військово-морських десантних сил.

Буш прослужив двадцять років у Королівському флоті, більшу частину з яких — у морі. А це означало, що він умів прокидатися в одну мить, швидко сприймати і засвоювати нову, іноді й тривожну, інформацію, а потім рішуче діяти. Але навіть він попросив вахтового офіцера повторити те, що той тільки-но доповів, адже мозок капітана другого рангу Джеймса Буша не відразу усвідомив жахливість отриманого повідомлення: у відповідь на російське вторгнення в Латвію і загибель мінного тральщика Її Величності «Падстоу»...

Буш зміг стриматися і не вилаятися. Він не хотів, щоб хтось знав про таку його реакцію на цю новину. Хай там як, а важливо було не показати своїх справжніх почуттів молодому вахтовому офіцерові. Однак він знову відчує і роздратування, і гнів, коли пізніше переговорить зі своїм капітаном. Мало того, Буш буде просто приголомшений: військовий похід «Королеви Єлизавети» без своїх винищувачів, завдання яких — захист корабля, був рівносильний відправці танків у бій без снарядів. Збоку все матиме пристойний вигляд, але в таких танків буде стільки ж шансів уціліти в битві,