Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Мирослава, прокинувшись, важко зітхнула. Кошмарний сон, який вона бачила, ще не пройшов. Від раптового почуття занепокоєння здригнулася. Тихенько піднялася з ліжка й захитала головою, ніби таким чином намагалася позбутися від марева. Озирнувшись, поглянула на сплячого Дем’яна. Він ворухнувся й розплющив очі.

— Потрібно збиратися в університет, — понуро сказала.

Дем’ян, примружився й, взявши її за лікоть, притулив до себе. Відкинувши на одну сторону її волосся, поцілував у плече й запитав:

— Обов’язково потрібно йти?

— Так, — відповіла й встала з ліжка. — Я зберуся у своїй квартирі. Буду чекати на вулиці.

— Чекай! — Дем’ян піднявся й, обійшовши ліжко, прискіпливо поглянув у дівочі очі. — Що тебе тривожить?

Міра захитала головою й, стиснувши вуста, відвернулася.

— Мені наснився поганий сон, — прошепотіла. — Не звертай уваги, все мине.

Дем’ян обійняв Мирославу й, провівши рукою по її шовковистому волоссю, тихо промовив:

— Я не можу не звертати увагу, коли ти погано себе почуваєш. Твій спокій — для мене найважливіше.

Вона, заплющивши очі, обхопила його за спину й швидко промовила:

— Залишися, Дем’яне.

Дем, піднявши великим пальцем її підборіддя, прошепотів:

— Поглянь на мене.

Мирослава, розплющивши очі, подивилася на Дем’яна.

— Я не хочу, щоб ти…

Вона не змогла договорити. Опустивши голову, зніяковіла. Дем’ян, зітхнувши, провів вустами по її щоках.

— Ще нічого не вирішено, Мирославо.

— Я розумію, — тихо сказала й, відступивши, обхопила себе руками. — Але як бути мені?

Відійшовши від Дем’яна, Мирослава, не втримавшись, істерично засміялась і додала:

— Пробач. Я не маю ніякого морального права про щось просити тебе. Забудь про мої слова. Відчуваю себе ідіоткою.

Міра пішла. Дем’ян, вигнувши брови, озирнувся.

Почуття закоханості можуть бути оманливими. Як розрізнити справжні почуття і короткотривалу захопленість?

Одного дня зустрічаються дві половинки. Їхня історія починається, розгортається і хоч би як це не було сумно, але інколи добігає кінця.

За кохання повинні боротися двоє. Й не знайдеться в будь-якому світі сили, яка зможе вирвати із серця та думок паросток вже зароджених почуттів.

Мирослава й Дем їхали мовчки. Дівчина після розмови з Дем’яном, а потім із матір’ю, була засмученою й схвильованою.

— Я не повинна була просити тебе залишитися. Це так по-дитячому, — вона зітхнула й, поглянувши на Дем’яна, опустила очі.

Дем’ян, стиснувши кермо, зупинився на узбіччі й обернувся.

— Чому ти така?

Мирослава, не зрозумівши його питання, насупилася й поглянула на Дем’яна.

— Чому ти така… чарівна? — серйозно запитав Дем.

— Чарівна? — тихо промовила Міра. — До чого це питання? Я не розумію.

Дем’ян, схиливши голову набік та розглядаючи її обличчя, промовив:

— Ти готова приймати компроміси, щоб зберегти наш зв’язок. Готова поступитися власними принципами. Утім, ти впевнена, що я дійсно того вартий?

Мирослава, закусивши нижню губу, кілька секунд мовчала. Глибоко вдихнувши, промовила:

— Враховуючи всі твої таємниці та наміри з приводу моєї скромної персони...

Дем’ян не дав договорити. Взявши її обличчя в долоні, ніжно поцілував. Міра, відчувши, як серце вистрибує з грудей, відповіла на поцілунок.

— Ось які наміри, моя чарівно принцесо, — прошепотів у вуста.

Мирослава, обійнявши за шию Дем’яна, зітхнула й вустами провела по його колючій щетині. Дем, відсторонившись, взяв її долоню й провів рукою. Відчувши тепло, Міра здивувалася, й на поверхні долоні з’явився маленький сірий згусток. Дівчина стрепенулася.

— Не бійся, — підморгнув Дем’ян.

Сіра енергія на її долоні почала перетворюватися на прекрасну троянду з великими червоними пелюстками із шипами на стеблі. Мирослава всміхнулася.

— Троянда прекрасна та чарівна, як і ти, Міро, — промовив Дем’ян. — Однак її шипи можуть поранити.

— Хто любить троянду, той має терпіти й шипи, — поцілувавши Дем’яна в куточок вуст, промовила Мирослава.

Троянда розвіялася, і сірий згусток утворив прекрасного метелика з яскраво-блакитними крильцями. Дем’ян, обережно провівши долонею по її щоці, промовив:

— Ти сколихнула моє серце з першого погляду. Й вперше я відчув прихильність до тебе в клубі. Ти була як маленький і прекрасний метелик, який самовільно прилетів до мене. Тоді я міг стати вогнем і спалити твої прекрасні крила. Змусити зробити те, заради чого ми так довго шукали тебе. Утім, почуття до тебе стали сильнішими. Я на роздоріжжі, Мирославо.

Дем’ян ніжно поцілував дівчину у вуста. Відсторонившись, побачив на її щоках рум’янець. Всміхнувшись, Дем поцілував Міру в носик.