Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Я знову поряд із тобою піддалася емоціям. Однак не хочу, щоб ти відчував провину. Як би тяжко не було, я прийму будь-яких твій вибір.

— Тоді я пропоную не їхати в університет, — тихо сказав Дем’ян. — Що нам там робити?

Мирослава хмикнула й захитала головою.

— Сьогодні у нас ще начитка лекцій перед сесією. Будеш сидіти й слухати викладача.

Дем’ян, закотивши очі, завів двигун.

— Я в дитинстві не слухав Крістофера, а ти хочеш, щоб я слухав чужого дядька викладача.

Приїхавши до університету, Дем’ян і Мирослава побачили біля головного корпусу студентів, які голосно про щось викрикували. Міра поглянула на Дема й знизала плечима. До них підійшла однокурсниця Леся й привітавшись, промовила:

— Ви уявляєте, деякі студенти, і серед них наш однокурсник Сергій Лазаренко, накинулися на першокурсника й звинувачують його у використанні магії. А декан разом із викладачами лише спостерігають на балконі й нічого не роблять. Це якесь божевілля.

Христина нахмурилася й, поглянувши на Лесю, запитала:

— Ти бачила Христину?

— Угу! — кивнула дівчина. — Інколи варто відступити, щоб не накликати нову біду, утім, Христина, мабуть, цього не розуміє.

— Лесю, ти про що?

Дівчина хмикнула й підняла долоню вверх. Мирослава відчула її магію. Леся, посміхнувшись, розвернулася й пішла.

Відійшовши на кілька кроків, Мирослава розгледіла в натовпі Христину, яка стояла попереду хлопчини й закривала його від Сергія. Розпочалася метушня. Студенти кричали одне на одного, і згодом розпочалася штовханина. Мирослава й Дем’ян, переглянувшись, пішли уперед.

Христя сильно відштовхнула від Юрка однокурсника Сергія. Схопивши юнака за рукав, потягнула за собою.

— Зізнавайся, Юрчику, ти використовував магію? — оглянувшись, прошепотіла Христя.

— Ні, — відповів Юра. — Біля нашого будинку сестру Тоню мисливці підстерегли й поранили. Вона зараз у лікарні.

— Мисливці, — стиснула вуста Христя.

— Ти диви, Авраменко захищає виродка! — голосно сказав Сергій. — Так, можливо, ти також одна із них?

У натовпі почувся сміх. Христина, стиснувши вуста, зупинилася. Відпустивши руку Юрка, оглянулася й голосно промовила:

— Сергію, ти бовдур, тому краще займися чимось корисним у своєму житті, а не нападай на першокурсника.

Сергій, скривившись, швидко наблизився до Христини. Відштовхнув від неї Юрка, схопив дівчину за лікоть.

— Ти що, геть збожеволів? — крикнула Христя, і Сергій ще міцніше стиснув її лікоть.

— Білявко, ти не відповіла на моє питання! — прошипів Сергій.

— А ти хто такий, щоб я тобі відповідала? — огризнулася Христя й почула в натовпі свист.

Тим часом Мирослава намагалася дійти до Христини. Її в спину штовхнули, і Міра, озирнувшись, поглянула на усміхнену однокурсницю Ольгу. Між дівчатами розпочалася словесна перепалка. Дем’ян, підійшовши до Міри, взяв її за плечі й відвів убік.

— Вони якісь всі схиблені, — прошепотіла Міра й, оглянувшись, побачила, як до Христі й Сергія підійшов Тарас.

Корнілов, різко схопивши Сергія за руку, вивернув її.

— Краще відпусти Христину, — гнівно промовив Тарас.

Корнілов тримав за руку Сергія, і той, скрикнувши від болю, скоцюрбився й, відпустивши Христю, почав погрожувати Тарасу. Дівчина, помітивши, як радужка очей Корнілова почала змінюватися на яскраво-блакитний, через біль у нозі встала навшпиньки й, швидко піднявши капюшон Тараса, накинула його. Закривши його обличчя долонями, тихо сказала:

— Я прошу тебе, відпусти його, — лагідно промовила й провела долонею по його щоці.

Заплющивши очі й важко дихаючи, Тарас відпустив руку Сергія. Він, впавши на землю, почав скиглити, що Корнілов ледве не зламав йому руки.

Розштовхнувши студентів, Дем’ян першим підійшов до Юрка й допоміг йому піднятися. Міра, злякавшись за Христину, штовхнула плечем однокурсників і підійшла до подруги.

— Що мені робити? — оглянувшись, швидко запитала Христя.

— Я не знаю. Можливо, поцілуй його, щоб він заспокоївся, — відповіла Мирослава й, озирнувшись, побачила, як декан йшов до них. — А ще краще мерщій йдіть звідси!

Швидко скинувши рюкзак із плеча, Христина віддала його Мирославі.

Сергій піднявся, і Дем’ян вдарив його в ніс. Хлопець, схопившись за ніс, знову плюхнувся на землю, і знову розпочалася штовханина між студентами. Дем, побачивши, як один зі студентів дістав із кишені ножа й почав йти до Христини й Тараса, поворухнув пальцем, і лезо випало з його рук, а сам хлопець плюхнувся на землю. Розвернувшись, іншому підставив підніжку.

Христина, не роздумуючи, стиснула руку Тараса й відвела його від натовпу. Не відпускаючи долоню й шкутильгаючи, наскільки вистачило сил, потягнула його за собою. Тарас, зціпивши зуби й стримуючи гнів, опустив голову й мовчки йшов за нею. Голоси студентів, звуки машин та розмова людей на вулиці дратували його й він не міг зорієнтуватися.