Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

На пари я приїжджаю з запізненням. 

Роблю це навмисне — для того, щоб не бачити Давида. Знаю, що він знову привезе в університет Ярослава.

Перепросивши, сідаю на вільне місце в аудиторії та вдаю, що слухаю викладача. Відчуваю  погляди Ніки, які пронизують до кісток, але не дивлюся у її бік.

Телефон я вирішила залишити вдома, передчуваючи, що Давид буде телефонувати. Як і весь вчорашній вечір.

Та говорити нам нема про що. І як би мені не подобався цей чоловік, після всього, що я почула і побачила, розумію: у нас нічого не може бути.

Дзвенить дзвінок, студенти з шумом поспішають до дверей, а біля мене з'являється Ніка.

— Ти сьогодні не в дусі. Зрозуміла. Але може, хоч привітаємося? — з усмішкою каже дівчина.

— Привіт.

— Чудово. Що сталося, питати не буду. Та в мене питання щодо завтра. Ти ж пам'ятаєш про мій день народження? Я хочу тебе бачити ввечері.

— Можливо.

Дівчина дивиться на мене, примруживши очі, але цю тему не продовжує.

— У вас з Ярославом кінець, але я хочу, щоб ти знала: він також буде завтра. І всі хлопці з їхньої компанії. Друзі Андрія, він їх запросив.

— Я розумію.

— Не буде проблемою?

— Ні.

І справді розумію, що жодних проблем не бачу в тому, якщо на вечірку прийде Ярослав. Я думала, що після всього, що між нами сталося, я стану для всіх посміховиськом, але нічого такого немає.

 І хлопець поводиться нормально, навіть приязно.

— Тоді сьогодні на шопінг? — питає Ніка, виходячи з аудиторії.

У відповідь я лише знизую плечима.Якщо бути відвертою, то мені хотілося розслабитися. А шопінг — якраз чудова можливість це зробити. Але що скаже тато?

Зазвичай він не підтримував такі прогулянки. Якщо потрібно по магазинах, то тільки з водієм і у визначені ним місця. А ще краще — все замовити додому, і бутик сам доставить кур'єром.

Саме тому, спускаючись на обід, я трохи відстаю від Ніки, попросивши її мобільний. Набираю номер тата і завмираю в очікуванні.

— Алло, — чую в динаміку серйозний голос батька.

— Тату, привіт, це я.

 — А чого номер чужий?

— Мобільний вдома забула.

Чується тиша. Я вже й передумала питати щодо шопінгу. Скоріш за все, я вже розізлила батька.

— Щось сталося? — питає спокійно він.

Я навіть здивувалася.

— Хотіла дещо спитати. Але якщо ти скажеш ні, я зрозумію.

— Питай, Сашо. Бо в мене через п'ять хвилин нарада.

— Ми з подругою хотіли після пар по магазинах пройтися...

Я говорю невпевнено. 

Раніше ніколи не відпрошувалася у тата для таких дурниць, тому навіть не знаю, як він це сприйме.

— Гаразд, я дам розпорядження Дмитру. Але щоб до дев'ятої вдома була. А зараз мені час. До вечора.

— До вечора...

У динаміці чується тиша.

Він дозволив? Ось так просто?

Я дивлюся на екран телефона Ніки та просто не вірю. Я справді говорила зі своїм татом?

— Ти весь обід тут стояти будеш? — за спиною чується голос подруги.

 І я швидко отямлююсь.

— Все, я йду. Дякую, — протягуючи гаджет дівчині, кажу.

— Та нема за що. Що тато сказав?

— Їдемо на шопінг.

— Ура! — плескаючи в долоні, підстрибує вона.

— А зараз ходімо, нам хлопці вже місця зайняли.

Хлопці? Які хлопці?

Та все стає зрозуміло, щойно я заходжу до зали. Андрій сидить за столом зі всією дружньою компанією, а щойно бачить нас, махає рукою.

Видихнувши, я повільно плетусь до столика.

Звісно, я нічого не маю проти Ярослава, але дружити з ним — чи це не занадто???

Коли ми підходимо, я помічаю, що на мене вже чекає таця, на якій лежить сендвіч і сік. Усміхаюся і дивлюся в бік Ніки.

— Дякую, — киваю дівчині.

— На здоров'я, мила. Тільки це не я. Це Ярик постарався, — підійнявши брову, повідомляє вона.

Мій погляд переміщується на хлопця, який навіть не дивився у наш бік. Вони з друзями голосно обговорюють матч по баскетболу. 

Я не відводжу погляду, і через кілька секунд хлопець підводить голову і дивиться на мене.

— Дякую… але я б могла і сама, — відчуваю, як стає ніяково.

— Смачного.

Одне слово. І після нього він знову повертається до їхньої розмови.

Я навіть офігіла трошки. Жодних емоцій, навіть усмішки. Наче не він тиждень назад затискав мене по кутках.

Не те щоб мене це якось зачепило, але хіба так може бути?