Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Згодом прийшло усвідомлення – мені просто потрібно пережити це. Пережити, як капость, що може трапитися з кожним, і жити далі. Чи існувати. Це вже дрібниці. 

Я настільки зациклилася на тому, як впоратися з емоціями, як прийняти те, що сталося, що геть забула про інший бік. Чомусь зовсім не приходило в голову, що мене можуть знайти і заарештувати. І з цим би краще розібратися заздалегідь.

Коли ця геніальна думка осінила мій затурканий розум, назовні вже панував вечір. Нейт не повернувся швидко, як запевняв. А він же був єдиним, хто міг впоратися з таким нетиповим завданням.

Оскільки ніхто так і не прийшов, мобільного я не мала, то вирішила, що достатньо оклигала, щоб навідатися до братового офісу і пояснити йому суть проблеми. Чим довше я відтягуватиму, тим більше вірогідність, що хтось інший знайде тіло, якщо досі не знайшов. Від цієї думки мене трохи трусонуло, але я опанувала себе.

Поки шукала підхожий одяг, згадала про Кріса. Ця згадка завдала мені чергового удару по серцю, болючого. Але цей біль був іншого роду. Він був знайомий, звичний, хоча я досі не знала достеменно, як його вгамувати. Ми розійшлися з Крісом на поганій ноті, не хотілося все так покидати, пускати на самоплив. Я пам’ятала обіцянку, що дала собі в ув’язненні, – не відпускати і добитися правди. Але зараз сердечні справи були трохи не на часі. Перейматимуся нашими стосунками я потім, коли владнається все. Хоча дуже, дужче за все на світі мені зараз хотілося опинитися в Крісових обіймах і забути про всі негаразди. 

Кімнатою рознісся мій істеричний сміх. Як дивно, що лише кілька днів тому все, що мене хвилювало, це відмова чоловіка зі мною розмовляти. Хай йому грець з його таємницями, аби лиш повернутися у ті безтурботні, з нинішньої точки зору, часи. Втім, швидше за все, саме ці таємниці стали причиною наступних подій. Енні заборгувала Бобу гроші за наркотики, Кріс, очевидно, не мав можливості чи достатньої суми, щоб повернути, Боб, побачивши біля Кріса багатеньку дівчину, вирішив скористатися шансом, пристрашити того і вибити борги. А чим був зайнятий Кріс ці дні, поки я потерпала від голоду і знущань? Невже бігав шукав гроші? І чому не намагався мене знайти? Міг же прослідкувати за Бобом. Щось тут не сходиться.

Чорт.

Аж голова розболілася. На свіжому повітрі має стати ліпше.

Одягнувшись, я вийшла у вітальню. Квартира Нейта була мебльована й декорована за останнім словом моди. Схоже, Сандра постаралася. Ну хоч щось вона вміє робити добре. 

У передпокої я кинула погляд на підлогу – все було чисто і прибрано, жодного нагадування про червоне взуття.

На секунду я зависла біля стаціонарного телефонного апарата. Виявляється, я не пам’ятала жодного номера. Що ж, доведеться ловити таксі старим способом.

Шум вечірнього міста на мить оглушив. Я швидко оговталася і за хвилину сиділа у жовтому автомобілі. Спитала у таксиста час – була майже дев’ята. Що примусило Нейта так затриматися в офісі? Чи це я прокинулася не зранку, а далеко по обіді? Отже, він майже цілий день просидів біля мене, охороняв мій сон.

Будівля, де розташовувався офіс видавництва, була порожньою. Звісно, робочий день давно скінчився. Я кивнула охоронцю і попрямувала до ліфта. Трохи тремтіла дорогою, нервувала; слова, що збиралася говорити братові, не складалися у зв’язні речення. Мозок відмовлявся згадувати минуле. Нічого, якось впораюся.

На ресепшені теж було порожньо. Взагалі, було таке враження, наче офіс вимер. Тут я замислилася, а чи не даремно приїхала? Можливо, Нейта давно тут немає. Тим дивніше виглядали прочинені двері його кабінету.

Кожен крок, що наближав мене до мети, я робила меншим і тихішим, бо з кабінету долинали голоси. Чоловічі.

Я прислухалася. Так, це негарно, але після всього хіба така дрібниця мене зупинить?

Один голос точно належав братові, а другий…

Серце гупнуло вниз, до рівня мармурової підлоги на першому поверсі. Я впізнаю цей голос серед мільярдів інших. Глибокий, оксамитовий і насичений, ніби повітря липовим запахом у Центральному парку. Мій улюблений.

Чоловіки говорили на підвищених тонах, що мали ось-ось перейти у крик.

– Забери їх, або я за себе не відповідаю, – промовив Кріс.

– Мені набридло повторювати, – парирував Нейт, – вони твої, ти чесно заробив їх, все, як домовлялися.

– Я скасовую угоду. Не хочу мати нічого спільного з таким, як ти.

– Пізно. Справу зроблено. А я не порушую свого слова. Забери гроші і зникни, щоб я більше тебе не бачив.

– Вони мені більше не потрібні – Енні мертва, ніякі гроші її не повернуть.

– Не скажу, що мені шкода. Таке життя. До того, ж твоя сестра завжди була схильна до необдуманих вчинків.

– Та невже? А твоя? Закохатися у незнайомця за самі лише красиві очі – дуже обдуманий вчинок.

Це звучало насмішкою, образливою й знущальною. Чому Кріс так сказав? Хіба я закохалася тільки в його очі? Чи посмішку? Може, краса й важлива для мене, але полюбила я його не за це. Таку увагу, турботливість і ніжність, що проявляв до мене Кріс, я не зустрічала в жодному з чоловіків. Навіть якщо все це було лише вдаванням.

У грудях стало боляче, ніби туди встромилася крижана брила.

Згадка про мене розлютила Нейта.

– Не смій! Не смій навіть згадувати її!

– До речі, ти вже розповів їй про нашу невеличку угоду? – презирливо виплюнув Кріс. – Валенсія в курсі, який покидьок її брат?

– Забирайся, якщо не хочеш стати боксерською грушою.

– Не стримуй себе, Нейте. Ну ж бо! Тільки дай мені привід.

Ні! Ні! Я не дозволю їм побитися. Щоб там між ними не було, все можна вирішити без бійки.

І я відчинила двері.

***

Перший мене побачив Нейт. Він сполотнів, але тримав себе в руках, хоча й з останніх сил. Кинувся до мене:

– Що ти тут робиш? Я ж наказав сидіти вдома!

За звичкою я хотіла заперечити щодо цього “наказав”, але обернувся Кріс.