Читати книгу - "Сила цілительки, Ліанна"

Після видіння в храмі Лірелла почувалася інакше. В її очах з’явилась глибина. Фінкін помітив це, але мовчав — він розумів: подорож тільки починається.

Вони покинули руїни Тіріала та попливли на схід, туди, де вода ставала темнішою, а течія — сильнішою. Саме там, за легендами, знаходилась Гряда Загублених Співів — місце, де зникли голоси стародавніх русалів.

— Ми шукаємо мого старшого брата, — пояснив Фінкін. — Він зник тут багато років тому. Але я вірю — він живий.

Гряда зустріла їх тишею. Аж раптом, крізь товщу води, прорізалася пісня. Вона була сумною, мов сльоза, але прекрасною, як перша зоря.

— Це він! — Фінкін різко поплив уперед.

З-поміж скель з’явилася постать. Високий русал із довгим сріблястим волоссям і тінню в очах. Його голос був зачарований — пісня не належала йому.

>  Це пастка! — прошепотіла Лірелла, відчувши, як щось холодне охоплює її розум.

— Фінкіне, ні! — закричала вона, але пісня вже оплутала його, як водорості.

Лірелла стиснула кулак. Її сила — не тільки для зцілення. Вона вклала тепло у свій голос і заговорила — не словами, а серцем.

— Я не дам тобі втратити себе.

Світло з її долоні торкнулося грудей Фінкіна — і темрява зникла. Русал повалився у воду.

— Це... це справді ти? — прошепотів старший брат.

Фінкін схилився до нього.

— Я тебе знайду. І витягну звідси.

— Ви обидва повинні піти, — промовив брат. — Пісня — лише початок. Шкарабуз шукає не лише силу. Він шукає голос, що здатен пробудити сплячий морок.

Лірелла здригнулась. Щось насувається.

І море відповіло їм шепотом хвиль: 

> швидше…