Читати книгу - "Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Тоді зітхання Октавії роздмухають гнів Цезаря. І чим міцніше вони зв'язані, тим болючішим буде розрив. Антоній шукатиме кохання там, де його залишив, бо женився він на вигоді.
М е н а с. Можливо. Та чи не піти і нам на галеру? Хочу випити за твоє здоров'я.
Е н о б а р б. Я підтримаю. В Єгипті ми привчили до цього наші горлянки.
М е н а с. Ходімо.
Ідуть геть.

Сцена сьома

На борту галери Помпея, поблизу Мізеньського мису.
Музика. Входять кілька с л у г з винами і солодощами.

П е р ш и й с л у г а. Вони ідуть сюди. Дехто з цих могутніх дубів ледве тримається на своєму корінні; подує вітерець – і повалить їх.
Д р у г и й с л у г а. Лепід червоний, як рак.
П е р ш и й с л у г а. В нього зливають усі недопитки.
Д р у г и й с л у г а. Як тільки хтось із них наступить іншому на мозолю, Лепід кричить: "Та досить вам!" І гасить сварку, що готова спалахнути, вином.
П е р ш и й с л у г а. Їх-то він мирить, але сам у непримиримому розладі зі своїм тілом.
Д р у г и й с л у г а. Ось що значить затесатися поміж великих людей, не маючи не те права. Яка користь від важкого списа, якщо ти його не піднімеш? Така сама, як від нікчем-ної тростини.
П е р ш и й с л у г а. Потрапити до обраного кола людей і нічого в ньому не значити – все одно, що бути діркою замість ока і спотворювати обличчя.

Сурми. Входять Ц е з а р, А н т о н і й, П о м п е й, Л е п і д,
А г р и п п а, М е ц е н а т, Е н о б а р б, М е н а с та інші воєначальники.

А н т о н і й
Там позначають слід на пірамідах
Щорічного розливу нільських вод.
Низька вода – ознака недороду.
Чим вищий Ніл, тим кращий урожай.
Коли вода спадає, землероби
Родючий мул засіюють зерном.
А там вже недалеко і до жнив.

Л е п і д. Чув я, що у вас там водяться дивовижні гади.
А н т о н і й. Водяться, Лепіде.
Л е п і д. Ваші єгипетські гади заводяться у вашому єгипетському багні від променів вашого єгипетського сонця. Як наприклад, крокодили.
А н т о н і й. Правильно.
П о м п е й (до Лепіда). Сядьмо і випиймо! – За здоров'я Лепіда!
Л е п і д. Я вже не дуже… Але ще можу за себе постояти.
Е н о б а р б. Хіба що рачки.
Л е п і д. Ні, я справді чув, що ці пірамеї Птоломіда – гідні подиву споруди. І не запере-чуйте, — я сам це чув.
М е н а с
(тихо до Помпея)
Помпею!
П о м п е й
(тихо до Менаса)
В чому справа? Говори.

М е н а с
(тихо)
Залиш гостей і вийди на хвилину.
Я маю щось сказати.

П о м п е й
(тихо)
Зачекай.
(голосно)
Я п'ю, Лепіде, за твоє здоров'я!

Л е п і д. А що то за штука – крокодил?
А н т о н і й. Зовні він схожий сам на себе. В довжину не довший, а в товщину не товщий. Рухається на власних лапах. Харчується тим, що їсть. Коли здохне, то тхне, а душа його переходить в іншу істоту.
Л е п і д. Якого він кольору?
А н т о н і й. Свого власного.
Л е п і д. Цікавий гад.
А н т о н і й. Що й казати. А сльози у нього мокрі.
Ц е з а р. Чи задовольнить його такий опис?
А н т о н і й. Сподіваюсь, задовольнить, якщо до нього додати усі чаші, які влив йому в горло Помпей. А як ні, то це дійсно ненаситна утроба.

П о м п е й
(тихо до Менаса)
Відстань! Чого ти хочеш? Відчепись!
Не час нам шепотітися.
(голосно)
Де чаша?
М е н а с
(тихо)
Чи я того не вартий, щоб піднявся
З-за столу ти і вислухав мене?

П о м п е й
(тихо)
Ти, певне, з глузду з'їхав. В чому справа?

Помпей і Менас відходять на бік.
М е н а с
(тихо)
Я віддано служив тобі завжди.

П о м п е й
(тихо)
Так, ти служив мені. Продовжуй далі.
(голосно)
Чому ви стихли, друзі?

А н т о н і й
Гей, Лепіде!
Ти ніби у пісках сипучих в'язнеш.
Тримайся!
М е н а с
(тихо)
Хочеш стати неподільним
Володарем над світом?

П о м п е й
(тихо)
Не дочув.
М е н а с
(тихо)
Володарем над світом хочеш стати?

П о м п е й
(тихо)
Як це можливо?

М е н а с
(тихо)
Тільки побажай,
І, хоч яким нікчемним я здаюся,
Тобі я подарую цілий світ.

П о м п е й
(тихо)
Ти п'яний?
М е н а с
(тихо)
Я не випив ані краплі.
Помпею, побажай, – і станеш ти
Юпітером, володарем над світом.
У володінь твоїх не буде меж,
Лиш океан та небо над землею.

П о м п е й
(тихо)
Бажав би я, та способу не бачу.

М е н а с
(тихо)
На кораблі у тебе тріумвіри,
Що поділили між собою світ.
Я линви розрубаю, вийду в море,
Там переріжу горла їм усім,
І ти – володар світу.

П о м п е й
(тихо)
Ти даремно
Сказав про те, що мав зробити мовчки.
Для мене вчинок цей – злодійство підле.
Тобі ж це – вірна служба, та й усе.
Для вигоди я честь не заплямую.
Ти краще на язик свій нарікай,
Що виказав твій задум потаємний.
Я міг схвалити зроблене без мене,
Задумане ж повинен засудить.
Забудь про це і пий собі вино.
М е н а с
(на бік)
Пора у нього службу припинити,
Його померкне зірка, вочевидь.
Того, хто хоче та не сміє взяти,
Удача іншим разом обмине.

П о м п е й
Ще раз, Лепіде, за твоє здоров'я!

А н т о н і й
Я заміню його. Із нього досить.
Його пора на берег віднести.

Е н о б а р б
За тебе п'ю, Менасе.

М е н а с
Енобарбе,
А я за тебе.
П о м п е й
Наливай повніше.

Е н о б а р б
(вказуючи на раба, який несе Лепіда)
Менасе, подивись! Оце силач!

М е н а с
Чому?
Е н о б а р б
Третину світу він волочить.

М е н а с
Та й п'яна ж ця третина! Був би світ
Так само п'яний, він би захитався.

Е н о б а р б
Нап'єшся – захитається і світ.

М е н а с
Тож вип'ємо по повній чаші, друже.

П о м п е й
А все ж олександрійського бенкету,
Боюсь, не перевершити мені.

А н т о н і й
Ні, дуже близько. Вип'ємо по повній. –
Твоє здоров'я, Цезарю!

Ц е з а р
Звільни.
Жахливий труд: всю ніч полощеш мозок,
А він усе брудніший.

А н т о н і й
Підкорись.
Так вимагає час.

Ц е з а р
Нехай би краще
Корився він мені, ніж я йому.
Чотири дні не їсти і не пити
Приємніше, ніж стільки – за один.

Е н о б а р б
(до Антонія)
Давай-но на єгипетський зразок
Влаштуємо наприкінці бенкету
Вакхічні танці?

П о м п е й
Просимо! Давай!

А н т о н і й
Ставаймо в коло! Будемо кружляти,
Аж поки розум, зборений вином,
Занурить нас в солодку й сонну Лету.

Е н о б а р б
Берімося за руки, станьмо в коло.
Хай музика звучить несамовито! –
Заспівуй, хлопче! Приспів всі гуртом
Підхоплюймо, горлянок не жаліти!

Музика. Енобарб заводить танок.
П і с н я
Щедрий Бахусе, до рана
Напої нас всіх доп'яна.
Дружбу нашу укріпи,
Горе в чаші утопи.
Хай при кожному ковтку
Світ кружляє у танку, –
Пісню вшкваримо дзвінку!

Ц е з а р
Доволі вже. – Помпею, на добраніч! –
Антонію, мій швагере, пора.
Обов'язок наш дивиться з докором
На цю гульню. У всіх палають щоки.
Наш Енобарб стійкий і той розм'як,
І мій язик насилу щось белькоче.
Нас буйний хміль перетворив на блазнів.
Прощаймося. Пора нам знати честь.
Антонію, ходімо.
П о м п е й
Сподіваюсь,
На березі зустрінемось.

А н т о н і й
Ще б пак!
П о м п е й
Дім батьківський ти відібрав у мене,
Та це байдуже – друзі ми тепер.
Спускайся в човен.

Е н о б а р б
Не впади у воду.
Всі, крім Енобарба і Менаса, ідуть.
А я лишуся тут.

М е н а с
В моїй каюті. –
Гей, барабани, труби, флейти! Вшкварте!
Нехай Нептун послухає, як ми
Прощаємось з великими мужами.
Щосили вріжте, грім би вас побив!

Е н о б а р б
Шапки в повітря!

М е н а с
Вище! – Ну, ходімо.

Ідуть геть.

Д І Я Т Р Е Т Я

Сцена перша

Рівнина у Сірії.
Тріумфальним маршем входять В е н т и д і й,
С и л і й та інші римські воєначальники з військом.
Попереду несуть тіло вбитого парфянського
царевича Пакора.

В е н т и д і й
Я Парфію, вітчизну стріл, розбив,
Помстився за загибель Марка Красса.
Нехай усі тепер побачать труп
Парфянського царевича Пакора.
Ти заплатив за Красса, цар парфян.

С и л і й
І поки кров парфянська на мечі
У тебе ще, Вентидію, парує,
Жени і переслідуй втікачів,
Із Мідії жени і Межиріччя.
Тоді Антоній дасть тобі тріумф
І увінчає лаврами.

В е н т и д і й
Аби ж то!
Багато я зробив, та з мене досить.
Ні, Силію, підлеглий не повинен
Надмірно відзначатись на війні,
Тим більше, за відсутності вождя.
І Цезар, і Антоній перемоги
Чужим мечем нерідко здобували.
Тут, в Сирії, мій попередник Сессій
Відзначився так швидко, що за це
В немилість до Антонія потрапив.
Хто перевершить власного вождя,
Той робиться начальником начальства.
Корисніша буває для солдата
Поразка, ніж яскрава перемога,
Якою він вождеві досадив.
Я міг би для Антонія зробити
Іще багато, та боюсь, що цим
Його ображу, і усі старання
Та подвиги зведуться нанівець.

С и л і й
Доводиш ти, Вентидію, що воїн –
Щось більше, ніж міцна рука та меч.
Та що в листі Антонію напишеш?

В е н т и д і й
Я напишу, що він своїм ім'ям
Окрилив нас, принісши перемогу,
Що під його орлами легіони,
Яким він платить, розтрощили вщент
Непереможних вершників парфянських.

С и л і й
Де зараз він?

В е н т и д і й
Прямує у Афіни.
Якщо обоз зі здобиччю дозволить,
Хотілось би раніше, аніж він,
Туди прибути нам. – Рушаймо далі!

Ідуть геть.

Сцена друга

Рим. Передпокій у будинку Цезаря.
Входять назустріч один одному
А г р и п п а і Е н о б а р б.

А г р и п п а
Ну як, вже розпрощались брат і швагер?

Е н о б а р б
Ні, спекавшись Помпея, тріумвіри
Печатями скріпляють договір.
Октавія перед від'їздом з Риму
Ридає, Цезар хмурий, а Лепід
Страждає від нудоти з того часу,
Як у Помпея всі перепились.

А г р и п п а
Лепід неперевершений!

Е н о б а р б
Звичайно,
Він в Цезаря закоханий цілком.

А г р и п п а
Як гаряче Антонія він любить!

Е н о б а р б
Для нього Цезар – божество земне.

А г р и п п а
"Антоній всім Юпітерам Юпітер!"

Е н о б а р б
"О Цезар! В світі рівного нема!"

А г р и п п а
"О Марк Антоній! Фенікс серед птахів!"

Е н о б а р б
"Він – Цезар! Це найвища похвала".

А г р и п п а
Хвалу обом він розсипає щедро.

Е н о б а р б
Та особливо – Цезарю. Хоч він
Обожнює Антонія, – і числа,
Слова промов, мелодії і фарби
Безсилі зобразити цю любов, –
Одначе перед Цезарем безмовно
Він падає благоговійно ниць.

А г р и п п а
Шанує він обох.

Е н о б а р б
Та він між ними
Жук-гнойовик, вони ж – його надкрила.
Сурми.
Пора: сурмлять. Агриппо, прощавай!

А г р и п п а
Щаслива путь, хоробрий Енобарбе!

Відходять на бік.
Входять Ц е з а р, А н т о н і й, Л е п і д і О к т а в і я.

А н т о н і й
Не проводжай нас далі.

Ц е з а р
Ти береш
Душі моєї частку із собою,
Тож бережи її. – Ти, люба сестро,
Такою будь дружиною йому,
Щоб виправдати братні запоруки. –
Не допусти, Антонію шляхетний,
Щоб шлюб, який призначений скріпити
Єднання, обернувся на таран
І розтрощив його.