Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Ох, як він промовив моє ім’я, що аж у грудях потепліло.

– Дві хвилини – і ви вдома. І ваша наслідувачка Міранди Прістлі не матиме жодного шансу зробити зауваження.

А він кмітливий. Це дивувало і подобалося одночасно.

– Зустрінемося в обідню перерву? – він навіть не дав мені щось заперечити, швиденько похитав головою. – Пам’ятаєте? Ви винні мені каву.

– Гаразд.

Його наполегливість примушувала мене діяти всупереч моїм бажанням.

– Тільки не у перерву. Зазвичай Аманда завалює завданнями так, що колектив може лише мріяти про обід. Я закінчую о сьомій.

– Домовилися, – він кивнув, показуючи позаду себе.

Ну добре, на байках я ще не їздила. Вони у мене асоціювалися із вдосконаленими велосипедами, на які я після прикрого випадку в дитинстві більше ніколи не сідала.

Глибоко вдихнувши, я зраділа тому, що мого виразу зараз ніхто не бачить. Оце було б посміховисько.

Я перекинула ногу, вмощуючись на шкіряному сидінні. Воно було тепле і гладеньке. Але ще теплішими були хвилі, які відходили від тіла Кріса. Їх я відчувала навіть крізь його куртку, що приємно охолодила мою оголену шкіру рук.

– Не жарко? – спитала, обіймаючи чоловічу спину. Мені здавалося, що в такому одязі можна вмерти від теплового удару.

Кріс лише хмикнув, натискаючи на педаль газу.

– Тримайтеся міцніше.

Мені не потрібно було цього говорити, бо я й так вчепилася в нього скільки мала сили з переляку, що, коли залізний кінь рушить, я продірявлю своєю п’ятою точкою асфальт.

Усупереч побоюванням, мотоцикл м’яко, наскільки це було можливо, зрушив з місця. Я майже розслабилася, коли за лічені секунди байк набрав швидкості і зустрічний потік повітря забив мені дихання.

Я заплющила очі, скрючені пальці впилися у жорстку шкіру куртки.

– Все гаразд? – крикнув Кріс, впівоберта повертаючи голову.

– Дивіться краще на дорогу!

У відповідь долинув сміх.

Щокою я притислася до широкої спини. Мотоцикл гудів, мов ракета, женучи вуличками Лідса. Мені здавалося, що ми зараз злетимо у небо, залишаючи під ногами, вірніше, під колесами, маленькі клаптики землі. При тому страху я не відчувала. Чомусь була впевнена, що поруч з таким вправним байкером мені нічого не загрожує. Від нього пахло вітром і деревиною, а я розчинялася у вібруючому моменті.

Як і обіцяв мій новий знайомий, поїздка не тривала довго. Не встигла я повною мірою насолодитися невідомим відчуттям і осягнути новий досвід їзди на двоколісному другові, як все припинилося так само раптово, як і почалося.

Байк пригальмував біля мого будинку на околиці Лідса, розполохавши гуркотом двигуна птахів і місцевих котів. З білого будинку на протилежній стороні вулички вийшов чоловік у майці і трусах, чухаючи пузо і позіхаючи аж до неба, пішов за ранковою поштою. Я б і хотіла привітатися із сусідом, та надто була зайнята злізанням із залізного монстра. Шкода, що моя зосередженість не дуже допомогла. Все ще тримаючись за Кріса, я, поки перекидала ногу через сидіння, невдало ступила на тротуар і за законами жанру, тобто дешевої комедії, почала падати. 

Скрикнула і зіщулилася в очікуванні болісного удару об асфальт, неоковирно розмахуючи руками. Але нічого не сталося. Мене смикнули за плече, що аж хруснуло, і я опинилася затиснутою в обіймах Кріса.

– От чорт, – випалила прямісінько в досконале обличчя. 

У ясній глибині його очей танцювали бісики, один кутик рота поліз вгору. Я зачудовано дивилася на найідеальнішу усмішку в світі і була впевнена, що ці вуста зараз доторкнуться до моїх, прочинених у затриманому вдиху.

– Обережніше, – сказав Кріс, відпускаючи мене на грішну землю.

– С… спасибі.

– До вечора! – він відсалютував мені і, вдаривши по газах, умчав.

Я кліпала віями, аж поки мене не привів до тями оклик сусіда:

– Міс Гутьєрес! Раночку! 

Чоловік змовницьки підморгнув.

Я пирхнула. Теж мені невільний свідок пікантної сцени. Нічого ж не було!

І раптом зловила себе на думці, що була б зовсім не проти.

Кивнула сусіду і, дивуючись власним метаморфозам, пішла в душ.

Лише згодом, коли краплі води змили з мене цей ефект зачарованої рибки на гачку, я усвідомила, що не говорила Крісу, де живу. Звідки він знає мою адресу?