Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Гідеон вирвав руку й впав на коліна. Далія підійшла до Мирослави й поклала руки їй на плечі. Чоловік, важко дихаючи, підняв голову. Мирослава посміхнулася.

— А говориш, що в тебе немає душі. А сльози виступають чому?

Почувся крик людей, і з крамниці навпроти вибігли жінки й, штовхаючи дівчину, лаяли її та називали «виродком» та «відьмою». Далія й Мирослава відступили від Гідеона та переглянулися.

— Страх людей робить їх жорстокими! — піднявшись, промовив Гідеон. — Світ впаде в хаос, якщо ти, Мирославо, не віддаси Корнелії силу чорного агату.

— Передай Корнелії, що вона спочатку зустрінеться зі мною! — твердо сказала Далія. — Ти ж заради цього прийшов, Гідеоне?

Гідеон, кивнувши, відступив. З-під лоба поглянувши на Міру, розвернувся й пішов. Крик жінок продовжувався, і згодом до них ще й приєдналися чоловіки.

— Потрібно допомогти дівчині, — прошепотіла Міра.

— Чекай мене. Я із цим неподобством сама розберуся.

Міра оглянулася. Далія, підійшовши до магазинчику, змахнула рукою, і вивіска впала на землю. Жінки заверещали. А Далія, не зупиняючись, почала підіймати доверху вивіску й столи, які стояли поряд.

— Шукаєте відьму? — голосно промовила. — Ви її знайшли.

Далія повільно опустила руки. Вивіска й столи з гуркотом впали на землю, а у всіх машинах увімкнулася сигналізація.

— Відьма! — запищала жінка. — Геть із нашого міста!

Злякана дівчина, яку вигнали з магазину, підійшла до Далії.

— Даремно ви це зробили, — тихо промовила.

— Не хвилюйся, дитинко, — всміхнулася Далія. — Вони все одно про це забудуть.

Далія промовила закляття. Воно енергією розійшлося довкола, і люди, як у трансі, почали повертатися на свої робочі місця й прибирати з дороги вивіску й столи.

— Якщо людина гівно, вибачаюсь за ненормативну лексику, то таку людину вже нічого не змінить. А ти йди додому, дитино, і не хвилюйся, — додала Далія й, розвернувшись, пішла до будинку.

— Навіщо ти це зробила? — нахмурившись, запитала Міра.

— Нехай моя люба сестричка порадується трішки, — прошепотіла Далія. — Вона винить мене у всіх бідах, і я їй показала свою маленьку лиху сторону з маніпуляцією людей. Відчуваю її присутність. Й потім буде дорікати мені цим випадком.

— Все одно не розумію, навіщо весь цей спектакль, — закотила очі Міра.

— Я також не зрозуміла, навіщо ти показала Гідеону свої спогади.

— Це не одне й те ж саме, — спохмурніла дівчина.

— Та невже? — схилила голову набік Далія. — Ти хотіла показати Гідеону, що росла щасливо без нього. Однак зараз ти відчуваєш відчай і боязнь перед ним. А я своєю чергою хотіла показати Корнелії, що також можу бути лихою. Лише різниця в тому, що я свою темряву, злість та образу можу контролювати, а вона — ні.