Читати книгу - "Інґа"

Як повідомляв Фейош, тварини недовго жили в неволі. Одна з них у Копенгагенському зоопарку проковтнула кришку від пивної пляшки, яку відвідувач кинув до клітки, і та пробила їй кишківник. (John W. Dodds, The Several Lives of Paul Fejos, стор. 60–62). ">[41]. Інґа хотіла долучитися до експедиції, але Фейош знову наполіг, щоб вона відпочила цього разу на шведській кавовій плантації на Сумбава. Там вона насолоджувалася рутиною щоденних прогулянок, поїздок і купання («звісно ж, по-данськи, тобто коли ви виливаєте на себе воду з маленького черпака»), а також вечорів ігор у бадмінтон і карти за келихом хересу{453}.

Після місяця такої одноманітності Інґа була готова долучитися до Фейоша у його наступній планованій пригоді в Сіамі. Він зізнався, що майже самогубний досвід на Комодо навчив його марно не ризикувати, і щоб дотримати власної обіцянки, він пояснив Інзі, що це означало «Відтепер ти будеш зі мною», додаючи великими літерами для виразності: «ВКЛЮЧНО З НОВОЮ ГВІНЕЄЮ!»{454}. Однак того самого дня, коли він побожився Інзі, то також пообіцяв у листі схвильованій Ользі: «Я однозначно запевняю, що вона НЕ поїде до Нової Гвінеї, поки я тут щось вирішую»{455}.

Тож Фейош порушив свою обіцянку Інзі і відмовився брати її із собою до наступного пункту — міста Чанґ-Май в горах поруч із бірманським кордоном. Поки він мандрував на північ для зйомок диких слонів, слідуючи за погоничем цих тварин, який став головним героєм найвдалішого фільму режисера, знятого в азійській експедиції, вона залишилися у Бангкоку, але в ще одному вишуканому готелі, що могло пом’якшити біль від розставання.

Чоловік знову запевнив Інґу, що лишає її задля її ж блага. Він сказав, що це гірська місцевість і більшість краєвидів там нечіткі через туман, явно хапаючись за будь-які причини, чому вона має радіти, що не опиниться поруч з ним. Крім того, сказав він, «люди там такі самі, як і в Бангкоку»{456}.

Обставляючи свою відмову дозволити Інзі піти з ним у бій як щире лицарство, найімовірніше, що Фейош вважав її присутність завадою роботі. На нього дуже тиснуло правління Svensk Filmindustri, члени якого виказали невдоволення відзнятим матеріалом (і рахунками), уже надісланим Фейошем до Швеції. Компанія відправила йому нового оператора і помічника режисера на ім’я Ґуннар Скоґлунд із завданням взяти під контроль дорогу експедицію.

Хоча таке втручання спершу розчарувало, а потім і розгнівало Фейоша, результатом його роботи стала справді зворушлива 67-хвилинна документальна драма «Жменька рису», яку, щоправда, компанія RKO випустила у Сполучених Штатах лише 1951 року під назвою «Джунглі Чанґа»[42].

Це була історія про молоду тайську пару з племені майо. Після весілля чоловік подався в джунглі — закласти рисове поле, але посуха змусила його шукати роботу погонича слонів на плантації у північному Сіамі. Коли ж він повернувся додому, то весь урожай з поля, посадженого ним із дружиною, умістився у жменю рису. Відхиляючись від документалістики, Фейош додав від себе особисто коду, в якій шведська пара легковажно викидає пригорщу рису у сміття після вечірки — ту саму кількість, яку молоде подружжя майо цілий рік намагалося отримати як єдине джерело харчування.

Подібна сцена може видаватися недоладною, але делікатне ставлення Фейоша до неї надає документальній стрічці певного пафосу, притаманного його найвдалішим фільмам на кшталт «Самотніх». На жаль, RKO у своїй версії вирізало цю сцену. Кінознавець Ґрем Петрі назвав це рішення таким, що знищує «центральний мотив чудової роботи Фейоша: всі заслуговують на шанс мати успіх у житті і на щастя, і заперечення чи перешкоджання цьому є образою людської гідності»{457}.

Якщо у своїй роботі режисер і підкреслював цю тему, то у шлюбі він упускав її важливість. Інґа була нещасливою, покинута байдикувати в Гонконзі чи Бангкоку, поки її чоловік мандрував, відкриваючи і досліджуючи речі, про які майже жоден європеєць не знав до того і які вона теж жадала побачити. Розчарована Інґа вже готувалася залишити Фейоша з його роботою. І тоді раптово вони з чоловіком зустріли Акселя Веннер-Ґрена — найбагатшу людину світу, яка змінить їхні життя.

Розділ 35
«Мій чоловік підстрелив її в повітрі»

За кілька років потому Інґа в листі до Джека Кеннеді описувала Бангкок. «Храми там такі різнокольорові і розкішні, що все місто було схоже на одну велику веселку, коли сонце відбивалося від дахів у вигляді драконів, що звивалися і крутилися, тягнулися до неба, наче хотіли його простромити і доторкнутися трону Бога»{458}. У місті, за її словами, розташовано стільки статуй Будди, скільки й мешканців. «Здебільшого вони були із золота, смарагдів чи інших цінних металів або коштовного каміння, — писала вона. — У деяких на обличчях були такі доброзичливі усмішки, наче вони хотіли спитати: “Чому ти в мене віриш?”»{459}.

Формальну лютеранку Інґу завжди заворожувала релігійність, і, здається, вона хотіла б мати її більше і в собі. Вона дивилася, як жінки молилися про шлюб чи вагітність, і бачила бідних, «які виглядали так, наче ніколи в житті не їли» і які подавали милостиню буддійським монахам у помаранчевих одіяннях. «І монах брав подаяння з