Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

!

Але посланець весь час хитав головою: Ні, це дракони! Синій, зелений, їх так багато, вони по всьому небу. Прийди і подивися, мій Господи!

.

Голос хлопця ледь не голосив.

Прочекавши ще довгу годину, Брандо нарешті виявив, що дивне шляхетне військо перед ним, схоже, не має наміру рухатися, але в цей час він нарешті втратив останній шматочок терпіння.

Хоча він уже уявляв собі всілякі можливі ситуації, це, очевидно, було винятком.

Очевидно, він не міг нескінченно витрачати час тут з графом. Якщо граф робив це, щоб спровокувати його на прояв ініціативи в атаці, він повинен був визнати, що він це зробив.

На щастя, для Брандо це не було особливо складною проблемою.

Хоча нападати чи ні йому залежало, вибір того, як атакувати, був у його руках. Звичайно, він не міг першим викрити свої наміри іншій стороні. Оскільки інша сторона хотіла побачити, що він має, найкращим способом було дозволити Сіель у командувати Ефірними Драконами, щоб вони промацали воду.

Так він і зробив.

.

Але кінцевий результат виявився далеко за межами його очікувань.

Насправді це також перевершило очікування Мейнільда, Сіель а і навіть маленької принцеси Метиші.

.

Ширтільки-но впустив Ефірних Драконів на поле бою, як з армії графа Гієна вибігла людина.

Брандо був упевнений, що якщо він не помиляється, то ця людина тримає в руці білий прапор.

У той момент навіть він не міг не бути глибоко розгубленим.

?

Чи може бути таке, що граф прийшов сюди, щоб здатися йому?

?

Чи так воюють жителі Круза?

918

Розділ 918

.

Великий льодовик.

Це був світ льоду і снігу. Льодовики перетиналися, як складене скло, утворюючи кришталево чистий світ. Пронизливий холодний вітер цілий рік носив сніг, немов гостре лезо, вирізаючи глибокі шрами на гладенькій поверхні льоду. День за днем він формував суворий і дивний ландшафт цього місця. Однак в такій суворій і небезпечній обстановці все одно знайшлися сторонні люди.

. ,

Старий чаклун у срібному халаті намагався пробратися крізь сніг. В одній руці він тримав посох зі слонової кістки і гострий чаклунський капелюх, який виглядав так, ніби його можна здути в будь-який момент. Його білосніжна борода дико тріпотіла на крижаному вітрі, коли він ступав у сніг по коліна. Палиця в його руці називалася Тір, що означало знання. Ним володіли Буги.

– .

Це були три ключі до істини – знання, мудрість і розум. Однак тепер цей божественний артефакт використовувався як палиця.

,

Старий чаклун повільно рушив долиною, маленький, як мурашка. Він перетнув блакитний лід, вийшов на відкритий простір і зупинився.

! .

Це була величезна долина. Чорні скелі виступали з-під снігу, утворюючи навколо круті вершини. Між вершинами вітер і сніг були набагато легшими. Старий чаклун озирнувся. У долині стояла рукотворна споруда. Передбачалося, що це буде вежа, підвішена в повітрі. Це було трохи схоже на красивий обеліск. Він був білосніжний і заввишки в сотні футів. Однак вона вже розвалилася.

.

Частина його уламків була похована під снігом. Поверхня, яка спочатку була покрита загадковими візерунками, також застигла. Було очевидно, що руйнування були нещодавніми.

Третій. Старий чаклун похитав головою і сказав сам до себе:

,

Немов у відповідь на його слова з холодного вітру долинуло зневажливе пирхання. Це був жіночий голос. Він був низький і хрипкий, але сповнений величі і могутності. Вільяме, я ж казав тобі, що ти повернешся сюди. Як щодо цього? Ви повинні були помітити, що межа Порядку стрімко стирається, а тендітні закони руйнуються з кожним днем. Все так, як описано в пророцтві.

—

Але ваші сміховинні зусилля виявилися марними. Цього разу не буде ідіота, який би вас врятував —

—

Старий чаклун — чи, можливо, одна з наймогутніших істот у цьому світі, одна з Дванадцяти Срібних Перснів, володар Канаге, Повелитель Часу і Простору — навіть не здригнувся. Моя вельмишановна леді Фусія Кет, чи я маю називати вас Сімома Драконами, чи я маю називати вас Злим Драконом Фузією, чи Даластером, дочкою Дракона, Повелителя Бур і Часу?

?

Син?

!

Хм!

Це холодне пирхання, здавалося, перетворилося на бурю, змусивши крижаний вітер дути в долині. Жінка холодно відповіла: Якщо ти справді так поважаєш мене, навіщо ти саджаєш мене в це місце? Мої очі бачили три тисячі років. З тих пір, як ти вирішив зрадити мене, я чекав тут, чекаючи, коли ти скуштуєш свої ліки. Тепер, коли ти повернувся сюди, скажи мені, що вона холодно сказала: Я чекав, коли ти скуштуєш свої ліки.

?

Про що ви зараз думаєте?

,

Леді Фуся Кет, ніхто ніколи не шкодував про свій вчинок. — відповів Вільям чітким голосом, дивлячись на пронизливий сніг і вітер.

Бачиш хвилі на морі Мани, Вільяме? Чому б вам не вгадати? Що вариться під спокійною поверхнею? Голос глузливий.

.

Вільям злегка підняв брови. Я знаю, ви знаєте, леді Фуся Кет. Я сьогодні тут, щоб запитати вас про щось. Що ви бачите на сході? Ми відчуваємо, що Закони Тіамату змінюються зі швидкістю, якої не бачили тисячі років. Ми не розуміємо, що відбувається. Приплив мани зростає день за днем.

Місячний Місяць відображає турбулентність на поверхні моря в іншому світі, але ми не можемо знайти причину цього.

Що ви бачите? — спитала Фуся Кет.

,

Лише за один короткий місяць ми втратили тридцять спостережних пунктів. Як ви сказали, кордони Порядку швидко зникають. Тільки у Великому льодовику ми втратили три Священні вежі.

.

Жінка презирливо засміялася. Я на власні очі бачив, як гасне Полум'яне Насіння. Я знала, що ти приїдеш сюди.

Тоді скажіть, що ви ще бачили?

, —

Під час Жнивного Місяця наші чарівники побачили Чорний Місяць —

?

Чорний місяць, — посміхнулася Фуся Кет. Тринадцятий місяць, вона нарешті з'явилася. Хіба це не красиво?

Вона знищила Калету, і люди, які були там того дня, побачили дивну картину.

?

Що за дивне?

,

Вежа, немов занурена в нічну темряву. — відповів Вільям.

,

На роздуми Бабеля, відповіла Фуся Кет. Але це не причина, чому ви тут.

—

Вільям підвів голову і втупився в гори навколо долини. Потім він відповів: Я відчуваю, що всі спостережні пункти у Східному регіоні змістилися одночасно...

?

Ви підозрюєте, що я за цим стою?

.

Вільям нічого не відповів.

Смішно, Фуся Кет посміхнулася. Дозвольте