Читати книгу - "Інґа"

Коли військовий відділ міністерства юстиції у лютому 1945 року попросив ФБР допитати Інґу — «головним завданням було з’ясувати, “чи працювала міс Арвад на Веннер-Ґрена як його особиста шпигунка”»[47] {484}. Інґа наполягала, як і завжди, що її стосунки з Веннер-Ґреном «суто світські», і сказала, що єдиними отриманими від нього грошима була «зарплата» Фейоша на їхньому спільному банківському рахунку, витрачена на перуанську експедицію Фонду The Viking. За її словами, загальна сума склала три тисячі доларів. ФБР вона повідала, що не бачила Веннер-Ґрена з листопада 1941 року, коли вони зустрічалися на вечірці Сіссі Паттерсон[48] {485}.

Неприязнь Інґи до Веннер-Ґрена була такою великою, що вона зробила дещо нехарактерно підле. Під час її нетривалої роботи сценаристкою в компанії MGM у 1945 році Інґа написала сюжет, спираючись на історію Веннер-Ґренів. Якби за ним зняли фільм, то суперечлива, погано прихована біографія Уїльяма Рендольфа Хьорста «Громадянин Кейн» авторства Орсона Уеллса здалася б уособленням витонченості та чесності.

Особливо Інзі не подобалася Марґеріт, яку навіть близькі друзі називали складною. У своєму панегірику на її похоронах у 1973 році один із цих друзів — шведський журналіст Ґуннар Унґер — назвав Марґеріт «ексцентричною, зіпсованою, нетактовною — вона могла бути нестерпною», хоча згодом додав (безумовно втішивши збентежених присутніх), що Марґеріт мала «ауру чарівності, ту свою особливу магію, завдяки якій в її товаристві ніколи не було нудно»{486}.

Цю «особливу магію» Інґа обійшла стороною. У власних записах, які вона робила багато років по тому, розмірковуючи над автобіографією, Інґа описувала Марґеріт «свавільною, вимогливою, безрозсудною», як та змушувала її «не спати аж до півнів: вона пила шампанське, а я слухала її теревені»{487}. У злобному сюжеті Інґи героїня, списана з Марґеріт, — це нереалізована оперна співачка, яка пиляє свого шведського чоловіка, аж він стає одним із найзаможніших у світі і має одну з найбільших яхт. Якщо і при цьому схожості на реальних сучасників не вистачило б, Інґа увела в оповідь шведського бізнесмена, засланого під час війни у Мексику, «де тиняється решта міжнародних покидьків». Похмура історія закінчується смертю єдиного сина подружжя на війні, а також загибеллю чоловіка в авіакатастрофі під час його польоту до Вашинґтона, де він збирався очистити своє ім’я{488}.

Хоча на перший погляд Інґа винуватила той зв’язок із Веннер-Ґреном лише через надокучання їй ФБР, її ворожість до нього була настільки глибоко особистою, отже мусила існувати інша причина, надто з огляду на те, що вона була впевнена у несправедливості звинувачень Веннер-Ґрена у шпіонажі на користь нацистів.

Імовірним поясненням є історія, розказана Інґою кожному зі своїх синів. Вона стверджувала, що Веннер-Ґрен запропонував їй один мільйон доларів за те, щоб вона стала сурогатною матір’ю його дитини за допомогою — це треба підкреслити — штучного запліднення, яке ставало дедалі популярнішим у 1940-х роках{489}. Немає інших підстав вірити у правдивість розповіді, але і незрозуміло, навіщо Інґа вигадувала би все це через багато років.

У Веннер-Ґренів ніколи не було дітей. Одного разу Марґеріт запропонувала, щоб вони офіційно всиновили французького хлопчика, якого вже вважали «прийомним сином», але Веннер-Ґрен відмовився{490}. Можливо, він хотів біологічного спадкоємця.

Інґа з Фейошем теж не мали дітей, як зазначалося, через його безплідність від роботи з радієм. Як обдарований бізнесмен Веннер-Ґрен, можливо, вважав, що знайшов рішення, яке задовольнить усіх. Він хотів мати біологічну дитину, але його дружина була безплідна; Інґа могла мати дітей, але одружена із стерильним чоловіком. У Веннер-Ґрена грошей вистачало. Фейош та Інґа були доволі обмежені фінансово.

Якщо Веннер-Ґрен справді зробив таку пропозицію, то він жахливо помилився в Інзі. У випадку із хлопчиком з племені ментавай, Пейпептеоманом, Інґа виявила свій сильний материнський інстинкт. Сама думка про те, що вона може народити, а потім віддати дитину, відштовхнула б її. І тут не мали значення ані її фінансова ситуація, ані те, що ця дитина зростала б у достатку родини з вищого світу.

Попри те, що багато біографів Кеннеді вважали її легковажною «Інґою-Бінґою», в неї було дуже консервативне ставлення до шлюбу і родини. Як вона згодом писала сину Роналду: «Я щиро вірю у двох батьків, а НЕ в когось одного»{491}.

Наприкінці 1941 року Інґа дійшла висновку: якщо вона хоче бути матір’ю, то єдиний, від кого вона бажала б мати дітей, — це Джек Кеннеді, і, як незабаром дізналося ФБР, вона вважала, що вже носить його дитину.