Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

— Мені можна … — цілком очікувано вперлася Меліса. — Я жриця Чорного Собору. Мене магія прийме.

Старий окинув черницю чіпким, оцінюючим поглядом і заперечливо хитнув головою.

— Прощення просимо, пані, але він сказав: «Тільки їхня світлість». Не в моїй владі вирішувати.

— У такому разі отаман нікуди не піде.

— Тихо, тихо, Бджілко… не будемо скандалити при чужих… — примирливо поклав я їй руку на плече. — Ти ж увесь час хотіла, щоб я подався до Альварії. Твердила постійно, що я обраний. А як настала можливість усе перевірити і переконатися — опираєшся. Будь послідовна. А якщо це саме той випадок, яким не можна нехтувати?

Дівчина насупилася, але промовчала. Адже й справді — Обранці долі не ходять стежками звичайних людей. Вона їх на своїх крилах носить.

— От і славно…

Дочекався, поки всі відійшли на потрібну відстань і дав знак старому.

— Я готовий. Приступай…

— Це ми з великою насолодою, — несподівано хижо посміхнувся той, демонструючи рот повний міцних, молодих зубів. І навіть його голос змінився. Замість деренчливого, старечого почувся густий дияконський бас. — Це ми з усім старанням.

Почувши його голос, Меліса скрикнула і метнулася вперед, але було запізно. Навколо нас, піднявся з землі і закрутився густий вихор. Діаметром метрів зо п’ять. Але з кожним оборотом він швидко стискався, доки не перетворився на чорний, зовсім непроникний для погляду кокон. А потім я відчув, що втрачаю опору, але не падаю, а злітаю… Як на повітряній кулі…

«Чорт, схоже, я таки здурив старий… І це пастка…» — майнула ще сполохана думка, а потім світ зовсім зник. Не залишилося жодних відчуттів. Думок теж. Лиш відчуття стрімкого польоту.