Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Так, звичайно. Нам все зрозуміло! — кивнула Вікторія.

Тим часом Мирослава й Христина чули всю розмову. Христя, поклавши голову на подушку, прошепотіла:

— Сподіваюся, що це якийсь страшний сон і завтра я прокинуся й це марево розвіється.

Мирослава, гладячи волосся подруги, промовила:

— Одного разу ти сказала: «І серед самої темної ночі все одно знайдеться промінчик світла». Все обов’язково буде добре.

Христина заснула. У квартирі запала тиша. Мирослава, перевернувшись на бік, заплющила очі. Сон не йшов. За вікном вирував вітер і вдаряв об шибки. На мобільний телефон Мирослави прийшло сповіщення, і дівчина, піднявшись, ввімкнула телефон. Прочитавши повідомлення, всміхнулася й тихенько встала з ліжка. Взявши ключі від квартири, взула кросівки. Одягнувши куртку, тихо вийшла з квартири.

Біля будинку Мирославу чекав Дем’ян. Він, побачивши, як Міра вийшла з під’їзду, встав із капоту машини та підійшов. Її волосся розвіювалося від вітру, і Дем, забравши прядки з обличчя, схилився й поцілував у вуста. Підхопивши її за спину, притиснув до себе. Дівочий солодкий запах приємно лоскотав ніс. Вона обійняла Дема за шию і поцілувала в щоку.

— Щось трапилося? Чому ти приїхав посеред ночі?

— А повинно щось трапитися, щоб я бажав тебе побачити? — вигнув брови Дем’ян і поцілував дівчину в шию.

Мирослава поклала голову на плече Дем’яна, і він поніс її в машину. Опинившись у теплому салоні, Міра, поглянувши на Дема, широко всміхнулася. Дем’ян, провівши рукою по її хвилястому волоссю, поцілував у носик.

— Насправді дещо трапилося, — прошепотів Дем й опустив голову.

— Я знаю. Христина привезла пораненого Тараса до нас. Дякую, що ти врятував їх.

— У місто приїдуть дагратіонці. Корнелія за допомогою мисливців переслідує всіх, хто має магічні здібності.

— Ти знаєш, що Корнелія хоче, щоб я добровільно віддала їй силу чорного агату, — зітхнувши, промовила Мирослава. — Вона не зупиниться ні перед чим.

— Ти повинна бути в безпеці, моя принцесо, — сказав Дем’ян і обійняв дівчину.

— У безпеці повинні бути всі, не лише я, — заплющивши очі, сказала Мирослава й притулилася до Дем’яна. — Дякую, що ти поряд.

Почуття можуть бути непередбачуваними, ніби весь час ходиш по вістрю ножа. Невірний крок, і рани можуть бути глибокими. Утім, почуття безпеки в стосунках опромінене та жадане. Це ніби танець: крок за кроком, віра в партнера, дотики, погляди. Це танець повільний, обережний та бентежний, у якому варто дocлуxaтиcя не лише дo cебе, до своїх відчуттів, але й вірити партнеру також. Деякі кроки можуть бути дуже ризикованими. Однак, якщо є крок у відповідь — це сигнал безпеки й бажання зpoбити ще крок у відповідь, назустріч один одному.