Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Мирославі нічого було сказати. Вона лише розвела руками й кивнула.

— Чому вони так довго? — піднявшись, запитала Христя й почала ходити кухнею туди-сюди.

Враз почулося протяжне ричання. На кухні потріскалося все скло, і Мирослава й Христина закрили голови руками й пригнулися. Оглянувшись, Міра побачила тріщини на вікні.

Виття розійшлося відгуком по всій околиці та було почуте іншими перевертнями. Місто здригнулося від вовчого завивання, тим самим даючи перевертням сигнал про місцеперебування кожного.

— А це вже… погано, — прошепотіла Міра й, поглянувши на Христю, запитала: — Ти як? Не поранена від уламків скла?

Христя, ледве дихаючи від шоку, струсила уламки скла з волосся й одягу. На кухню зайшла Далія і, тримаючи в руках маленький уламок від кинджалу, промовила:

— А це було дуже голосно. Скоро до нас завітає альфа. Він прийде за своїм сином.

— Як він? — збентежено запитала Христя.

— Буде жити. А цей уламок від кинджалу наділений чорною магією моєї сестри. Мисливці знали за ким йдуть. Сестра передбачила майже все. Утім, не знала головного, — задумано промовила, і на її вустах промайнула усмішка. — І я вже навіть змирилася з тим, що інколи проти долі та почуттів немає сенсу боротися.

На кухню зайшла Вікторія й промовила:

— Рану хлопцю я перев’язала. Він відпочиває, — перевівши погляд на Христю, схилила голову набік. — Мені довелося випадково побачити, як Верховна відьма розмовляла з Альфою. Розмова була не з приємних. А ще на Тарасові є відбиток магії. Твоєї магії вогню.

Христина зітхнувши кивнула. Міра, округливши очі, поглянула на подругу.

— Христинко, йди до нього, — додала Вікторія і, поглянувши на доньку, підморгнула.

— А я доки знайду тобі чистий одяг, — промовила Мирослава й, взявши подругу за руку, додала: — Ходімо.

Христина після ванних процедур заглянула в кімнату, у якій відпочивав Тарас. Повільно наблизившись, присіла на край ліжка й обережно взяла його за руку.

— Ти знову врятував мені життя. І знову постраждав. Що з тобою не так? Чому ти лізеш на рожен за мене? — прошепотіла.

Він поворухнувся, і дівчина, забравши руку, стиснула кулачок. Почувши шум у коридорі й голос батька Тараса, піднялася з ліжка й вийшла.

Як і очікували Далія і Вікторія, батько Тараса Дмитро знайшов їх. Суворий чоловік виглядав не дуже дружелюбно. Утім, не посмів переступити поріг без запрошення. Побачивши Христину, вишкірився.

— Ну, звичайно, як же без тебе, Авраменко. А Верховна знає, що ти рятуєш перевертня?

З кімнати вийшла Мирослава й стала поряд із Христиною.

— Не знає, — відповіла Христина. — Утім, зараз це не має значення, адже ваш син врятував мені життя, як колись це зробили ви.

— Я врятував тебе, адже ти своєю магією могла наробити більше лиха, — строго промовив Дмитро. — А вбивство, тим паче дитини, суворо карається вожаком зграї.

— Ви можете упевнитися, що з вашим сином все нормально, — сказала Далія і запросила Дмитра у квартиру.

Чоловік, склавши руки позаду, повільно зайшов.

— Існують звичаї, закони, яких дотримувалися наші предки й дотримуємося ми. Будь-які стосунки між перевертнями й відьмами заборонені. І чому ж мій син знову постраждав за тебе, Христино?

Дівчина знизала плечима й поглянула на Мирославу. Міра, обійнявши подругу за плечі, промовила:

— Ходімо в кімнату.

— У даній ситуації справа не в Христині й у вашому сині. Справа в мисливцях, які продовжують полювати на таких, як ми, — сказала Вікторія.

— І це все? — нахмурився Дмитро. — Зграя занепокоєна, що в місті раптово з’явилася темна сутність. Вони вистежують її. І злодіяння демонів, які ви, пані Вікторіє і Пелагея хотіли приховати, ще більше обурило нас. Як ви їх там називаєте? — вигнув брови. — О, пригадав! Мотулу.

Вікторія зітхнула й, захитавши головою, промовила:

— Якби люди дізналися про все, було б ще гірше.

— Ми охоронці цього міста! — вишкірився Дмитро. — Якщо мисливці чи хтось інший приходе до нас зі злом, ненавистю, кривдить наших дітей та жінок, ми жорстоко караємо. І не важливо, постраждала людина чи перевертень зі зграї. Відьми піклуються лише про свою общину, а ми — ні.

— Є сили в цьому світі, які не підвладні вам, — промовила Далія. — Ваш син був поранений кинджалом, і маленький уламок ми витягнули з його тіла. Це лезо було насичене чорною магією.

Дмитро, прислухаючись, як за дверима повільно б’ється серце сина, сказав:

— Я заберу його!

Далія, ставши перед ним, промовила:

— Не варто це робити. Ми вам не вороги. Ваш син ще слабкий. Нехай краще до ранку буде в нас.

Дмитро стиснув вуста. Через кілька секунд сказав:

— Перевертні будуть чергувати біля вашого будинку. Натяк зрозумілий?

Далія кивнула й поглянула на Вікторію.