Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Уетікон, 6.11.59{896}

Дорогий Паулю Целане!

Я написав Вам уже чотири листи, довгі, а відтак ще й п’ятого, короткого, проте всі вони не годяться. Але я не можу залишити Вас без відповіді. Що ж мені Вам написати? Політична солідарність, яку Ви можете припустити в моєму випадку, лише прикривала б те, що мене у Вашому короткому листі особливо непокоїть, себто Ваша особиста проблема, говорити про яку мені не личить, надто коли Ви ставите її переді мною не як таку, а як політичну, об’єктивну. Я перебуваю в певному сум’ятті, вірте мені, і лист до Вас уже кілька днів не відпускає мене, я витратив на нього вже багато ранків і вечорів. Ви обдаровуєте мене кредитом довіри, що я не антисеміт. Ви розумієте, що я маю на увазі, коли я скажу Вам, що з цим мені не надто комфортно жити? Я не маю уявлення, який ще кредит Ви мені даєте. Я маю досвід, що між людьми не ведеться ось так, як оце між Вами й мною, коли я просто визнаю за Вами рацію, і я стурбований тим, коли мене редукують до ролі надійного антинациста{897}. Ваш лист, дорогий Паулю Целане, не запитує мене, Ваш лист дає мені шанс виправдати мою репутацію, якщо я відреагую на критику Бльокера{898} так, як Ви. Саме це мене й дратує. Я хотів, після стількох листів, які зазнали невдачі, написати тільки це: Ви маєте рацію, Ви маєте рацію. Я хотів скоритися долі. Але як мені важко, дорогий Паулю Целане, упокоритись. Наша зустріч у Сільзі{899}: я був радий, що мав змогу побачити Ваше обличчя й почути Ваш голос, після того як Ваше ім’я, вже віддавна як ім’я поета, стало ім’ям у моєму власному житті. Я боявся Вас, тепер я знову боюся. Чи готові Ви до дружби{900}? Навіть тоді, коли я з Вами не згоден? Я смію запевнити Вас, що симптоми гітлерівщини мене так само жахають, відтак вказати на те, що нові загрози, як ми знаємо, заледве можна буде розпізнати за схожістю зі старою гітлерівщиною. Але якщо ми будемо думати в політичному річищі, то ми мусимо, як мені здається, відсторонитися від усіх випадків, які можуть змішатися з проблемою того, як ми взагалі ставимося до літературної критики. Не знаю, як Ви, але що стосується мене, то як би радо я констатував, що критик, який вразив моє честолюбство, політично сумнівна фігура. І що мене, наприклад, зачіпає найбільше — то це не різка критика, а випадкові тони визнання, які показують мені, що критик (як би злиденно він не висловлювався), учув мою миттєву слабкість або, загалом, мою межу. Починаючи з певного віку, особливо коли ти вже можеш похвалитися певними досягненнями, менше страждаєш від невдачі, ніж від чітко помітних меж своїх можливостей загалом, і я можу припустити, що від цього страждає також хтось інший, той, чиї можливості великі й незвичні, себто хтось такий, як Ви. Не гнівайтесь, дорогий Паулю Целане, якщо я згадаю про те, скільки болю завдає публічне непорозуміння навіть тоді, коли підозра, що воно випливає з антисемітизму, не має підстав. ГІТЛЕРІВЩИНА, ГІТЛЕРІВЩИНА, ГІТЛЕРІВЩИНА, КАШКЕТИ!{901} пишете Ви. Я не вважаю критику Бльокера доброю, вільною від двозначних висловів, в цьому я з Вами згоден, проте я хотів би сказати й інше: Я вважаю Ваше заперечення{902}, хоча воно і є шедевром мовної гостроти, також недобрим. Воно змушує мене (а я шаную Вас за власним бажанням) шанувати Вас, себто беззастережно вірити, що Ви, дорогий Паулю Целане, абсолютно вільні від порухів, які притаманні мені й іншим, порухів честолюбства й враженого марнославства. Бо якщо бодай їхня іскорка жевріє у Вашому гніві, то згадка про табори смерті, як мені видається, є недозволеною і страхітливою. Кому я це кажу! Якщо Ви з критики, такої, як критика Бльокера, робите політичний феномен, то частково це відповідає дійсності, а частково ні, і одна проблема викривляє іншу. Мені нелегко відсилати листа, який може призвести до того, що Ви відвернетеся від мене, або ж призведе до мовчання, яке означатиме кінець дружби, перш ніж вона розпочалася. Можливо, Ви зовсім не потребуєте того, що я розумію під дружбою, не бажаєте його, проте це єдине, що я можу Вам запропонувати.

Сердечно Ваш 

Макс Фріш

204 {903} Макс Фріш до Пауля Целана, дарчий надпис в «Ґлосах до Дон Жуана» {904} , Уетікон ам Зее (?), кінець 1959 року

Паулю Целану

наприкінці

тривожного року{905}

Макс Фріш 1959 р.

205 {906} Макс Фріш до Пауля Целана, дарчий надпис на окремому відтиску бюхнерівської промови «Емігранти»