Читати книгу - "Інґа"

Схвильовано спостерігаючи за гітлерівським переозброєнням Німеччини, Рузвельт ще у 1934 році почав непокоїтися нацистськими шпигунами, і викликав до Білого дому Гувера, наказавши, щоб ФБР розслідувало розповсюдження і вплив фашизму в Сполучених Штатах. Гувер, який вважав комунізм куди серйознішою загрозою національній безпеці, не зробив нічого більше стосовно доморощеного фашизму, аніж розпорядився, щоб агенти передивилися газетні вирізки і зіставили доповіді від місцевих поліцейських служб{506}.

Але Гувера дуже зацікавила діяльність чужої розвідки, особливо, коли сили Осі в Європі почали затьмарювати місцевих гангстерів як помітніші вороги народу — критично для агенції, яка завжди була спраглою публічного схвалення. У серпні 1936 року Гувер пішов просити у Рузвельта дозволу на прослуховування телефонів, аргументуючи це тим, що Конгрес і Верховний суд тільки задекларували, що отримана через прослуховування інформація є непридатною в судових процесах. Він стверджував, що таким чином збирати розвіддані, а не інформацію для кримінального переслідування, легально. Рузвельт нічого не підписав, але, згідно з нотатками Гувера, після зустрічі погодився з його інтерпретацією і підтримав плани прослуховування{507}.

Навесні 1940 року, коли німці перейшли кордони Франції, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Норвегії і рідної Інзі Данії, Рузвельт заявив, що всі народи постали перед «новим способом нападу… — із троянським конем, п’ятою колоною, яка зраджує націю, неготову до такого віроломства». Якщо такі методи дістануться берегів Америки, він обіцяв «дати рішучу відсіч» всім «шпигунам, саботажникам і зрадникам». Він відмовляв у збільшенні квот для іммігрантів як до, так і під час війни, навіть для євреїв, що зазнали переслідування, бо боявся, що нацистські агенти під виглядом біженців проникнуть до Сполучених Штатів{508}.

Побоювання Рузвельта і Гувера щодо нацистських колаборантів і саботажників у США справдилися у 1938 році, коли розкрили змову викрадення планів американської берегової оборони. Але агент, відповідальний за це розслідування, грубо помилився, розповівши про майбутні повістки до суду, перш ніж підозрюваних затримали, тому більшість втекла з країни до арешту. Це фіаско, вкупі із розкриттям радянського агента у військово-морській розвідці, змусило Рузвельта висловити незадоволення тим, «що ми не готові дати собі раду із шпіонажем, який розцвів у нашій країні»{509}. Службовці британської розвідки пронюхали, що це був ще один приклад того, що ФБР радше заявляє про свої успіхи, ніж має реальні результати{510}.

Розчарований тим, що ФБР пошили в дурні, Гувер попросив посилити роль Бюро у розвідувальних операціях. Рузвельт відхилив прохання Гувера стати національним «царем» розвідки, але таємно виділив ресурси на нових агентів для ФБР, зробив Бюро головним відповідальним за діяльність контррозвідки у Західній півкулі, і призначив Гувера головою нової таємної комісії, яка координуватиме розвідувальну діяльність.

У 1939 році Верховний суд знову постановив, що докази, зібрані через прослуховування, не можуть бути використані в судочинстві. Генеральний прокурор Роберт Джексон (попередник Біддла) наказав Гуверу і ФБР припинити цю практику. Не злякавшись, Гувер обійшов Джексона і переконав таких колумністів, як Уолтер Уїнчелл і Дрю Пірсон, висловити думку, що заборона прослуховування зв’язує ФБР руки. Але насправді ігнорувати постанову суду Рузвельта переконали докази, надані Гувером, що нацисти збиралися незаконно передати 500 тисяч доларів республіканській партії, сподіваючись його поразки на президентських виборах 1940 року і забезпечуючи цими грошима перемогу кандидата-ізоляціоніста{511}.

Рузвельт надіслав Джексону таємне повідомлення, сповіщаючи, що рішення суду стосовно прослуховування не може стосуватися «таких серйозних справ, як національна оборона». Тоді Рузвельт розширив поняття національної оборони, включивши в нього політичне інакомислення. Він передав Гуверу пачку телеграм, отриманих Білим домом від прибічників руху «Америка передусім»[49], і наказав провести розслідування щодо тих, хто їх надіслав і звідки вони отримують фінансування{512}.

Те, що він схвалював порушення громадянських свобод на догоду політичним цілям, було ще однією тривожною стороною складної особистості Рузвельта. Коли у 1976 році Комітет у справах розвідки Сенату провів розслідування секретних американських операцій за попереднє півстоліття, то дійшов висновку, що «політичні переконання і зв’язки» були основною причиною, чому уряд прослуховував громадян напередодні Другої світової війни. Прослуховування використовували «не для допомоги у дотриманні законодавства», підсумовував Комітет, а радше «для надання урядовим високопосадовцям політичної інформації», створюючи основу для переслідування ФБР, що тривало до смерті Гувера{513}.

Звісно, Рузвельт не знав, чи так вже й потрібна справа проти Інґи, але згідно з гуверівськими доповідями виходило так, що це розслідування може дати цікаву, навіть масну політичну інформацію. Іншими словами, це були плітки, головна і всеохоплююча риса політиків під час їхніх кампаній зі збору благодійних пожертвувань чи папірців-наклейок на бамперах. Глава держави любив плітки, а Гувер любив надавати їх Рузвельту (і всім іншим президентам, яким служив) стільки, скільки хотіли почути.

А той дуже хотів слухати, тож справа Інґи постачала йому секретну інформацію про двох публічних осіб, які водночас його захоплювали і хвилювали: Джозеф П. Кеннеді і Бернард Барух. Якщо навіть Гувер починав казати, що стеження за Інґою вже непотрібне, Рузвельт наполягав на його продовженні. Коли під час Першої світової війни Рузвельт служив помічником міністра BMC, він із захватом допоміг встановити жучки в домі Мей Ладенбурґ. Тепер його увага зосередилася на читанні доповідей про розмови Інґи, які вона вела із двома суперниками, котрі при цьому були відомими бабіями.

Рузвельт безумовно посперечався би, чи первинна мета отримання легковажної або іншої, політичної інформації полягала у бажанні Гувера розширити контррозвідувальну діяльність. У 1941 році