Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

відходів «Куллука», щоб забезпечити нульовий стік рідин з бурових установок у незаймані арктичні моря. Ні нафти, ні дизпалива, ні каналізації, ні нечистот. Нічого. «Усе, до найменших деталей, зосереджується на захисті довкілля», — сказав старший директор «Вігор», коли флот відплив. «Нашою найголовнішою задачею було забезпечення безпеки на всіх рівнях, — вихвалявся вебсайт компанії «Вігор», — навіть біло-синю кольорову гаму вибрали з урахуванням вподобань китів». Оце була усім новинам новина. Не в останню чергу через те, що кити мали кольорові вподобання. «Куллук» також нещодавно обладнали тим, що в журналі «Марін лог» звалося «системою уникнення птахів», хоча дуже складно уявити, як саме ця величезна, схожа на буй, без пропелера, вагою у 28 тисяч тонн рухома морська бурова установка може здійснити керований маневр навколо, скажімо, орла. Хоча звучало це красиво. Першокласна документація.

Другим бурильним судном у пов’язаній з Аляскою флотилією був «Дискаверер», на який «Шелл» уклала контракт із «Нобл корпарейшн». На відміну від «Куллука», який мав буксируватися на північ буровим судном льодового класу, «Дискаверер» у море вирушив самостійно. «Дискаверер» був свого роду морською версією «Паровозика-який-зміг»34. Судно, більш відоме під пестливою назвою «Диско», як його називав екіпаж зі ста двадцяти чотирьох осіб, було нещасливцем із незавидною передісторією — і за морськими мірками досить довгою. «Диско» був другим найстарішим буровим судном на морі. Його побудували в Японії в 1966 році й спустили на воду під назвою «Мацуширо Мару»; він почав життя як суховантаж з неромантичними обов’язками перевозити деревину з Північної Америки до Азії. Перекваліфікувавшись на бурове судно у Новому Орлеані ще в 1976 році, до 2010-го «Диско», схоже було, шкутильгав у напрямку звалища металобрухту (і — обережно, спойлер! — невдовзі він там буде). Того року око чіплялося за новеньку головну бурову установку на палубі, але все решта на борту бажало би бути кращим. Другий помічник, яка недовго служила на «Диско» в 2010 році, була від його стану в шоці. «Усе, що під палубою, нагадувало швейцарський сир, — писала вона. — Фіговий!» Основний двигун не заводився і був настільки старим, що знайти запчастини для корабельних механіків було дуже складно. Якщо вмикали пожежний насос, він плювався водою у гігантську пащеку, що утворювала «плавальний басейн», який піднімався з трюму на головну палубу. За словами другого помічника, ніхто не знав чому, або не дуже тим переймався. Вона звільнилася усього через три тижні.

Але «Шелл» вірила в «Диско». 2011 року, у передчутті майбутніх арктичних пригод, «Шелл» відправила скрипучий сорокап’ятирічний корабель на тренувальні випробування у відносно спокійні води поблизу узбережжя Нової Зеландії. Гаразд, там трохи похитало. Але добряча хитавиця й не знадобилася. Коротка серія помірних новозеландських штормів того квітня збила «Диско» з курсу. Якірні канати обірвалися. Частина бурового обладнання зсунулася й пішла на океанське дно. «Ветеран бурових суден зазнав сильних пошкоджень, — писав журналіст «Таранакі дейлі ньюз», розглядаючи судно, яке бездіяльно простоювало на воді, підсвічене вогнями, одразу за портом. — Так що він не зможе найближчим часом повернутися до буріння». Однак «Нобл» і «Шелл» не втрачали віри в нього і були сповнені рішучості зробити «Диско» морехідним знову. Тому найняли для цього «Вігор марін». Але тоді з’явилися довбані супергерої.

За день до того, як «Диско» в лютому 2012 року мав вирушити з Таранакі на верфі «Вігора» в Сієтл, вісім активістів із захисту довкілля — серед них і Люсі Лоулесс, акторка, яка зіграла Ксену, принцесу-воїна, — спромоглися потрапити на борт і вдертися на стасімдесятип’ятифутову бурильну вежу, прикрасивши її плакатами «Зупинимо «Шелл» і «Збережемо Арктичне море». Спускатися вниз активісти відмовилися. Вони прихопили із собою досить харчів, щоб вистачило на тиждень. Хоча зазвичай екоактивісти живляться енергією сонячних променів. Поліція Таранакі зійшла на борт корабля, щоб їх затримати, але протестувальники заявили місцевим жандармам, що нікуди звідси не підуть. Ксена і її колеги ековоїни заявили, що їхній моральний обов’язок не випустити «Диско» звідси до його наступного пункту призначення. «Глибоководне буріння нафти саме собою поганий задум, а вторгнення в Арктику, одне з найказковіших місць на планеті, — це вже занадто, — заявила Лоулесс пресі, що зібралася. — Я не хочу, щоб мої діти росли у світі, в якому ці прекрасні місця спаплюжено».

Зрештою, протестувальники зійшли на берег, але через це «Диско» майже на тиждень спізнився на омолоджувальні процедури до «Вігор марін» у Сієтлі, тоді як на рахунку був кожен день. «Вігор» уже зібрав команду з більш як п’ятисот осіб, щоб пришвидшити оновлення, необхідне для підготовки «Диско» до буріння в арктичних районах Аляски. Команда тужилася з усіх сил, щоб завершити роботу, яка загалом потребувала шести місяців. Вони вклалися всього у десять тижнів. Корабель заново утеплили, корпус для боротьби з арктичною кригою підсилили. Тепер старе луб’я мало шість двигунів, які не лише заводилися, але й були обладнані каталітичними нейтралізаторами у двадцять футів заввишки, що робило викиди вуглецю з «Диско» десь на рівні між незначним і ненаявним. І вся робота була виконана вчасно! «Неможливо переоцінити гордість, яку відчувала команда «Вігор марін», працюючи над цими важливими буровими установками», — повторював знову й знову речник компанії, коли флотилія зникла за обрієм і рушила на північ у напрямку свого великого арктичного випробування.

«Дискаверер», власність «Нобл», поза сумнівом, розумів, хто в цій подорожі на Аляску за головного: він залишив позаду на шляху «Куллук» і його буксир. 7 липня «Диско» зайшов у Голландську гавань, маленьке портове містечко майже посередині Алеутських островів, які наче хвіст тягнуться у Берингове море. Інші судна невеличкого флоту все ще повільно сунулися уздовж північного американського узбережжя, імовірно, від порту на Алясці їх відділяв десь тиждень. «Шелл» вирішила дочекатися решти команди; «Диско» мав постояти на якорях у Голландській гавані, допоки не прийде час вирушити у тисячемильну подорож далі на північ, через Берингову протоку, до бурильних майданчиків у Чукотському морі. Проте невдовзі усе пішло шкереберть. Одного пізнього пообіддя, за кілька днів по тому, як «Диско» став у Голландській гавані, піднялися арктичні вітри швидкістю тридцять п’ять миль за годину, — які взяли над кораблем гору. «Приблизно о 17:18 ми отримали повідомлення, що судно знялося з якорів і прямує до берега», — розповідала пізніше досить небагатослівна речниця берегової охорони. Тієї ночі «Диско» безцільно й безконтрольно крутився майже півмилі, поки не сів на мілину на віддаленій крихітній косі під назвою острів Хог. У перших променях наступного ранку виглядав він кепсько. Але «Шелл» бігла поперед новин і наполягала, що насправді судно не сіло на мілину, а