Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

в Мексиканській затоці й розливом нафти. Я вдячний Міністерству внутрішніх справ (DOI) за його роль у координуванні безпрецедентних спільних зусиль галузі й уряду з реагування». Лист було надіслано провідній посадовій особі DOI менше як за три тижні після катастрофи, коли щодня десятки тисяч барелів нафти виливалися в Мексиканську затоку. Викид лише почався, але президент «Шелл», Марвіл Е. Одум, хотів, щоб міністерство затямило, що його компанія, як і раніше, «віддано дотримувалася безпечної й екологічно відповідальної розвідувальної програми в Чукотському морі і морі Бефорта в 2010 році». Підказка, підказка, галочка. Він нагадав особам, які ухвалюють у міністерстві рішення, що води Аляски значно мілкіші за Мексиканську затоку; що свердловини на Алясці не будуть буритися й приблизно настільки ж глибоко, як у «Глибоководного горизонту»; що «Шелл» матиме напохваті ще одну бурову установку, щоб на випадок прориву пробурити якомога швидше декомпресорну свердловину. У них заготовлено чимало диспергентів і, що найважливіше, «заздалегідь зібраний» і «заздалегідь встановлений» у водах поблизу захисний купол. «У світлі інциденту [з «Глибоководним горизонтом»] ми вже почали підвищувати наші можливості якісних підходів до роботи і постійно коригуватимемо їх відповідно до появи нових знань».

Однак тривала драма «Глибоководного горизонту» — приблизно п’ять місяців, щоб зашпаклювати свердловину, і то лише після того, як майже 5 мільйонів барелів нафти вилилося в Мексиканську затоку — це вже занадто. «Шелл» довелося остудити їхні функціонально бездоганні форсунки, допоки не минув бурильний сезон 2010-го, а потім 2011 року. Оскільки упродовж цього часу бурінням займатися було неможливо, «Шелл» натомість зосередила свої якісні підходи до роботи на документації, яка, треба відзначити, за час цього простою помітно покращилася.

Подана 2012 року заявка «Шелл» на буріння стала найкращою за всю історію. Один лише план з реагування на розливи нафти охоплював понад чотириста сторінок і містив найостанніші передові практики, які завдячували своїй появі знанням, набутим на «Глибоководному горизонті». Декомпресорні свердловини і схвалені урядом диспергенти були в моді. «Шелл» їх мала. Захисний купол був потрібен. «Шелл» його мала. Й адміністрація Обами, схоже, купилася на те, що продавала «Шелл». Міністр внутрішніх справ Кен Салазар зауважив під час публічних виступів, що моря в арктичному регіоні дійсно мілкіші за Мексиканську затоку, тож він довіряє спеціалістам «Шелл», які стверджують, що можуть зібрати й прибрати практично весь, за винятком 10%, будь-який розлив. «Я вірю, що розливу нафти не станеться, — сказав Салазар у 2012 році. — Але якщо станеться, думаю, що можливості реагування дозволяють дуже швидко локалізувати проблему і мінімізувати шкоду». Міністерство внутрішніх справ наполягало, що можливості «Шелл» підтвердили бурильники, перевірки і «штатні навчання». Ось тільки не озвучили, чи проводилися ці «штатні навчання» із повномасштабним залученням єдиного перевіреного галуззю інструменту з очистки нафтових розливів, яким і досі лишалися всього-на-всього паперові рушники.

Є підстави вважати, що в 2012 році мислили примітивними категоріями. Був президент, якому треба було переобратися на другий термін, що (про це знав кожен політолог) було б зробити значно складніше, якби мешканці американських передмість і відпочивальники божевільно волали про найвищі за всю історію ціни на бензин. Під час виборчої кампанії 2008 року Обама бив по республіканцям, і з великим успіхом, високими цінами на газ. Але за високими цінами на газ у 2012 році вже наглядав Обама. І в 2012-му усе було навіть гірше за рекордні ціни максимуму минулого року. Адміністрація Обами виявляла обачність, щоб не покликатися на лозунг «Бури, малюку, бури!»33, але не збиралася ставати на шляху будь-яких нових джерел енергії. Не в рік виборів. Вітер, сонце, гідророзрив пластів, арктичні нафта й газ — в кабінетах обговорювалися всі сценарії. «Енергетичні ресурси Аляски — наземні й морські, традиційні й відновлювані — створюють неабиякі перспективи й економічні можливості як для жителів Аляски, так і для всієї країни», — сказав Салазар.

Утім обамонавти зберігали обережність й надалі покладалися на свої ж переконання, що в ухваленні рішень керуються вірогідними науковими знаннями. Офіційний дозвіл на буріння «Шелл» у федеральних арктичних водах Аляски у перші місяці 2012 року впроваджувався повільно й не був остаточним. Було чимало умовних зобов’язань для підтвердження: наприклад, переконатися на практиці, що всі обіцяні «Шелл» компоненти програми з реагування на нафтовий вилив доступні й на місці. Керівництво «Шелл» висловило впевненість, що впорається. Дідько з цінами на сиру нафту, яка знову перевищувала 100 доларів США за барель, компанія насправді нарощувала свої амбіції в Арктиці. «Шелл» надала оновлені плани з буріння чотирьох свердловин у морі Бофорта біля віддаленого північного узбережжя Аляски, і ще шести у не дуже дослідженому Чукотському морі на захід від Бофорта.

Проте вирішальне значення відіграв час. Навіть з урахуванням посиленого танення криги, зумовленого кліматичними змінами, на північ від Полярного кола коридор прийнятної погоди лишався дуже вузьким. Через зледеніння усі операції стали б небезпечними уже десь 1 листопада. Міністерство внутрішніх справ тим часом, з новонабутою обачністю, ще більше звузило коридор для буріння «Шелл». Воно наполягало, що компанія мала припинити буріння за п’ять тижнів до цієї дати, щоб будь-який розлив нафти можна було прибрати на відкритій воді, допоки море не взялося кригою. Змучене «Полярне море» берегової охорони не збиралося нікого рятувати. Тобто «Шелл» мала припинити буріння «у відомих вуглеводневих районах» до 24 вересня. Компанія могла тинятися поблизу хоч до Ґелловіна, але не підступатися до місць із нафтою й газом. Це була гонка, і скидалася вона на героїчний іспит людини природі. «Шелл» оголосила, що до завдання готова.

Коли перший з двадцяти одного корабля флотилії «Шелл» в останній тиждень червня вийшов із П’юджет-саунд і вирушив на північ Аляски, морське співтовариство Сієтла спостерігало з захватом і радістю. «Думаю, перед судноплавною галуззю відкриваються величезні можливості, — сказав Карл Елліас, помічник декана Морської академії Сієтла. — Виробництво в затоці нарешті налагоджується, і невдовзі ми те саме побачимо в зменшених масштабах в Арктиці». Цінною окрасою флоту були два свіжопофарбовані в синє й біле бурові судна, обидва відреставровані професіоналами з «Вігор». Поза сумнівом, «Шелл» могла дозволити собі побудувати для цього потужного починання абсолютно нові, сучасні бурові судна. Але компанія обрала піти, скажімо так, більш економним шляхом. Навіщо витрачати додаткові гроші, щоб убезпечити інвестиції завбільшки у 4 мільярди доларів? У регіоні, де можна видобувати нафту й газ упродовж сорока або п’ятдесяти років? Скористаймося вживаним. Але обведімо усіх навколо пальця. «Вігор» витратив приблизно рік на модернізацію конусоподібного «шеллівського» «Куллука» завбільшки 266 на 230 футів. Наприклад, компанія осучаснила системи утилізації