Читати книгу - "Інґа"

ФБР ниділо над колонками Інґи в Times-Herald, намагаючись розгледіти картину, яка б підтвердила, що вона старанно пробує проникнути у міністерство оборони США. Але на кожне «викривальне» інтерв’ю — чи то з полковником з Корпусу морської піхоти, чи із дружиною начальника штабу армії, генерала Джорджа К. Маршалла — припадало з півдесятка випадкових тем, жодним чином не пов’язаних із національною безпекою, в яких Інґа спілкувалася із єдиною відомою жінкою — власницею танцювальної студії Артура Мюррея, з гастролером-скрипалем з Гватемали або з сином Артура Конан Дойля, який мандрував Сполученими Штатами як християнський проповідник. Але все це лише породило нові гіпотези ФБР, що Інґа надзвичайно хитра і так замітає сліди своїх справжніх намірів{522}.

Навіть довершеність її письма та розмов викликала підозри. Інґа могла стверджувати, що пробула в США менше двох років, але, наприклад, Гувер в це не вірив. Не звернувши уваги на те, що вона вчилася в Англії і мала хист до мов, Гувер стверджував: «Її розмовна англійська… точно не така, якої можна було б навчитися за короткий період знайомства із просторіччям і фразеологізмами, притаманними цій країні»{523}. Коли і цього не вистачило для звинувачення, військовий департамент повідомив ФБР, що Інґа «часто вигукує щось німецькою», що взагалі-то було б дивно для нацистської шпигунки, яка хотіла б уникнути розкриття{524}.

І хоч стосовно Інґи в ФБР існувало чимало припущень, те, що підгледіли або підслухали агенти, виявилося дуже банальним. Вони стежили за кожним її кроком: як вона йшла на роботу, за покупками або час від часу оглядала пам’ятки. Доповіді монотонно розповідали про її дзвінки матері, в банк чи службу бронювання залізничних або авіаквитків.

Один агент добросовісно записав не надто захопливу розмову Інґи про сир. Вона надіслала «милу записку» чоловікові на ім’я Джин Ковач з подякою за надану допомогу, а той зі свого боку надіслав їй в подарунок сир із його ферми. Ковач зателефонував Інзі повідомити, що він повернувся до міста, і агент ФБР на завданні старанно записав: «Вона сказала, що їсть його сир, і він їй дуже подобається. Вони подумали, що це збіг, бо він саме збирався запросити її скуштувати з ним сиру. У наступний свій приїзд він сподівається привезти їй фермерську ковбасу»{525}. Здається, про домашнє печиво не згадували, інакше ФБР достеменно занотувало б це.

З огляду на таку увагу до дрібниць, дивно, що агенти ФБР, які стежили за Інґою, не могли впізнати людину, яка ходила до неї мало не щодня. Як і з первісним портретом Інґи, існували розбіжності в описі різними агентами цього чоловіка, причому такі значні, що спершу в ФБР думали, що в неї роман з двома офіцерами військово-морських сил. Гувер розповідав генеральному прокуророві Френсісу Біддлу: «В неї інтрижка з одним таким офіцером… і, згідно з доповідями, ще один чоловік того самого рангу заявив, що збирається з нею побратися»{526}.

Зрештою з’ясували, що в Інґи щоночі буває один і той самий офіцер, але його особу ФБР все ще не встановило. Тижнями в рапортах і доповідях його називали «офіцер, відомий лише як Джек». Нездатність ФБР побачити в «Джеку» Джека Кеннеді спантеличує, бо Бюро ретельно перевіряло колонку Інґи «Можливо, ви бачили?» в Times-Herald і мусило звернути увагу на нарис про нього від 27 листопада, який супроводжувався фотографією молодого офіцера{527}.

Крім того, найголовніший федеральний правоохоронний орган Америки міг спокійно впізнати Джека, бо він був другим сином одного з найвідоміших чоловіків країни — голови родини, про яку постійно писали такі журнали, як Look і Life. Або ж вони могли ідентифікувати його завдяки певній популярності, яку Джек здобув як автор бестселера.

Навіть коли нарешті зрозуміли, що його прізвище Кеннеді і що це син колишнього посла, то все ще не впізнали Джека. Спершу ФБР прийняло його за старшого брата, Джо-молодшого, і коли згодом згадували Джека як автора книжки, агенти перекрутили її назву на «Чому Англія підсковзнулася [sic]»{528}.

Як і у випадку Ліллі Штайн, схоже, ФБР лише занотовувало коханців, а не викривало справжні докази шпіонажу. Один стомлений від нудьги агент сумнівався у тому, чи могла б Інґа бути ефективною шпигункою, якщо «єдині, з ким вона контактує, — це герої інтерв’ю та її друг Кеннеді»{529}.

Однак іншим у Бюро здавалося, що справа Інґи незабаром прогримить. МакКі — один із зіркових агентів ФБР, відомий тим, що застрелив грабіжника банків Прітті Боя Флойда у 1934 році, грав ключову роль в розслідуванні щодо Інґи і був упевнений, що її справа приховує в собі «більше можливостей, ніж будь-яка інша за довгі роки»{530}.

«Мені по-барабану» — саме так Інґа спершу ставилася до звинувачень у шпигунстві, але це ставлення змінилося на страх, коли колеги з Times-Herald повідомили їй, ніби чули, що ФБР прослуховує її телефон і квартиру. «Зрештою, — згадувала вона, — я чула про невинних людей, які провели за ґратами багато років, а декого й посадили на електричний стілець». Тепер вона знала, перед якою небезпекою постала. «Щоразу, як у слухавці щось клацало, я була впевнена, що це ФБР, — казала Інґа, — і щоразу, як якийсь чоловік двічі дивився на мене або йшов за мною цілий квартал, я знала, що це агент Бюро»{531}.