Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, я стояла в нього під дверима в досить-таки пізній час із пляшкою коньяку в руках. Він був удома, про що свідчило світло з дверного вічка. Поки що мені щастило. Я сплюнула тричі, так, про всяк випадок, та тричі постукала у двері. А коли він відчинив - у мене моментально пересохло в роті. Влад був лише в одному рушнику, який прикривав його стегна, та мокрий після душу. Я не могла відірвати від нього очей. Матінка природа постаралася на славу - його тіло було досконалим. Від нього віяло дикою сексуальністю.
Влад, схоже, теж був у стані шоку, але, підозрюю з іншої причини ніж я. Боячись, що він зачинить двері в мене перед носом, я пірнула під його руку та опинилася в квартирі.
- Бачу, ти мене чекав! - сказала я перше, що спало на думку та почервоніла - адреналін в крові заважав мислити тверезо
Він повільно зачинив двері та повернувся до мене.
- Ти, що зовсім ненормальна? - розтягуючи слова, поцікавився він.
- Ну..., є трохи, - зізналася я.
- Трохи було при першій зустрічі, а це вже явний перебір, - із цими словами він попрямував в іншу кімнату, мабуть, одягнутися.
Я ж пішла в протилежний бік - на кухню. Знайшла дві склянки, налила в них коньяк та повернулася у вітальню. Влада ще не було. Комфортно влаштувавшись на дивані, я стала потягувати напій, намагаючись спиртним заспокоїти напружені нерви.
Коли він вийшов та побачив цю картину - усміхнувся, але коментувати не став. Одягнувся він у джинси та білу майку, яка здорово підкреслювала його смагляву шкіру. Я знову на нього задивилася. Влад же, більше не звертаючи на мене уваги, взяв телефон та викликав таксі.
- У мене немає грошей на таксі! - так просто позбутися мене не вдасться.
- Як ти мене знайшла? - на мою репліку він не звернув уваги.
- Марина сказала твою адресу!
- Яка Марина? - здивувався він, чим, зізнатися, мене порадував.
- Та, з якою ти сидів у кафе.
- Ти й до неї добралася?!
- Ти так говориш, ніби я якийсь маніяк, - скривилася я.
- Певною мірою, так воно і є, - усміхнувся він, - а як її знайшла?
- Таксі допомогло, яке вас відвозило.
- Ти мене вражаєш! Не в гарному сенсі! Але з тобою не засумуєш!
- Бачиш, ти вже знаходиш у мені плюси. Ми рухаємося вперед.
- Ти зараз будеш рухатися в бік свого будинку.
- Невже я так тобі не подобаюся? Навіщо тоді ти мене поцілував?
- Хвилинний порив, про який зараз дуже шкодую. Тобі що, зайнятися нічим, окрім як шастати вночі по чужим помешканням? Чи це в тебе в порядку речей?
- Це в тебе в порядку речей цілувати незнайомих дівчат. А я дівчина скромна - після такого поцілунку ти зобов'язаний зі мною одружитися.
- Так... - недовірливо протягнув він. - У тебе явні відхилення! До психіатра б сходила - раптом ще допоможе!
- Схоже, завтра доведеться записатися! - прошепотіла я, щоб Влад не зміг почути.
Несла я повну нісенітницю. Але в цьому винен він - поруч із ним у мене мізки повністю відключалися.
- Давай просто посидимо та поговоримо і, можливо, ти перестанеш вважати мене нахабною та розпещеною дитиною.
- Для дитини ти занадто прониклива.
- Це був комплімент? - здивувалася я.
- Констатація фактів, - махнув він рукою, - хто тебе виховував?
- Здебільшого батько. А що?
- Зрозуміло!
- Що тобі зрозуміло?
- Те, що твоє виховання терміново потребує оновлення. Також, що у тебе геть відсутній інстинкт самозбереження.
- Давай не будемо грубіянити один одному!
- Не ображайся! Усе та сама констатація фактів, - глузливо прокоментував Влад та вже серйозно додав, - Лізо, не марнуй ні свого, ні мого часу. Ти нічого не доб'єшся. Ми живемо в абсолютно різних світах, які ніколи не стикнуться...
Я вперто стиснула губи, не даючи йому розвинути тему нашої несумісності. Влада це розлютило.
- У мене терпіння не безмежне! Не треба зі мною грати в ці ігри. Це може погано закінчитися.
- Сама знаю! - буркнула я.
У мене, напевно, був такий незадоволений вигляд, що він усе-таки не стримав усмішки.
- Пошукай собі інший об'єкт для симпатії. Таксі приїхало, пішли, я тебе проведу.
- Я нікуди не поїду. У мене грошей немає. І, взагалі, негарно виганяти вночі гостей.
- З тобою просто як зі стіною розмовляти!
Із цими словами Влад підійшов та підхопив мене на руки, точніше перекинув через плече. Я спочатку спробувала вирватися, але це виявилося неможливо, він явно був набагато сильнішим за мене. Відкривши дверцята машини, він недбало кинув мене на задні сидіння. Його очі палали гнівом.
- Отже, дитинко, жарти закінчилися. Я кажу цілком серйозно, - тон був крижаним, було видно, що він ледве стримує свій гнів, - ти зараз поїдеш додому та назавжди забудеш про моє існування. Якщо я тебе ще раз побачу, то за себе не ручаюся. Я зрозуміло висловлююся?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь пекло, Валерія Дражинська», після закриття браузера.