Читати книгу - "Український народний гумор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
* * *
— Не зліться, куме, але ви — осел!
— Прекрасно. Тільки поясніть мені: я осел тому, що ваш кум, чи я ваш кум тому, що осел?
* * *
— Куме, кажуть ви до Тетяни ходите.
— От же люди! Що тільки не вигадають! Ви ж знаєте, куме, що я маю машину.
* * *
— Кумо, я дуже хвилююся за чоловіка. Він пішов на річку кота топити.
— Ну і чому хвилюєшся?
— Та кіт вже годину тому повернувся.
* * *
— Як ви потрапили в головний офіс ЦРУ?
— Я агент!
— СБУ?
— Ні — «Оріфлейм»!
* * *
— Куме, чому у вас такий втомлений вигляд?
— Та вчора був на іподромі. Людей повно. Шнурок розв’язався. Нахилився зав’язати — а мені на спину хтось поклав сідло.
— І що?
— Третім прийшов.
* * *
— Іване, до нас кум з кумою в гості!
— Заходьте, дорогенькі, до хати, недаремно мені вночі свині снилися...
* * *
— Куме, чому дрова навсидячки рубаєте? Незручно ж.
— Пробував лежачи — ще гірше.
* * *
Кума журиться і жаліється кумі, що розвелася з черговим чоловіком.
— Кумо, а знаєш, чому твоє особисте життя не складається?
— І чому?
— А пригадуєш, як ти колись не відправила ті листи щастя десяти людям?
* * *
— Як живеш, куме?
— Сам дивуюсь!
* * *
— Куме, хто такий масажист?
— Це, куме, такий чоловік, який отримує гроші від жінки за те, за що інший чоловік отримує ляпас.
* * *
— Куме, я вас запросила, щоб ви випили чарчину за моє здоров’я, а ви вихилили вже п’яту!
— Вибачте, кумо, але ви так погано виглядаєте.
* * *
— Куме, що найцінніше у жіночому молоці?
— Думаю, тара.
* * *
— Куме, дайте закурити.
— У мене немає.
— Дайте сірника.
— Немає.
— То хоч скажіть, котра година?!
* * *
— Кумо, чим Ви своїх свиней годуєте?
— А хіба що?
— Та я теж хочу схуднути.
* * *
— Куме, запитайте в мене, як я живу.
— Куме, як ви живете?
— Ой, куме, і не питайте.
* * *
Стоїть кум Петро на базарі, продає півня за тисячу гривень. Підходить кум Іван.
— Куме, чому так дорого?
— Дуже грошей треба.
* * *
— Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?
— Усі адвокати відмовляють мені, як тільки дізнаються, що не крав я тих мільйонів...
* * *
— Куме, який у вас номер телефону?
— Телефон простий: 29—08. Дуже легко запам’ятати — 29 зубів і 8 пальців.
* * *
Кум Петро:
— Щось пиво якесь каламутне.
Кум Іван:
— У цьому пивному барі не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний...
* * *
Їдуть два куми в місто на базар, у кожного на підводі по діжці вина. У одного біле, у другого червоне. Кум Іван каже:
— Куме Петре, щось сьогодні холодно, може вип’ємо по склянці. Склянку маю.
— Ні, куме, жінка сказала, щоб усе вино продав і гроші привіз.
— А по якій ціні будеш, куме, продавати?
— П’ять гривень за склянку.
— Так продай мені за п’ять гривень свого червоного. Випив. Веселіше стало. Бачить те кум Петро. Дістає назад п’ять гривень.
— Налийте, куме, свого білого.
І так доїхали куми до міста, купуючи один у одного по склянці вина за п’ять гривень.
Підсумки підвів кум Іван, ховаючи зім’яті п’ять гривень у кишеню:
— Кому, куме, розкажеш — не повірять. І напилися вволю, і всього за п’ять гривень.
* * *
Прийшли кум з кумою до кума Петра на обід. Вже вечір, а додому не збираються. Тоді кум Петро каже до жінки:
— Дай мені, Галю, таблетки.
— Які?
— А ті, які я приймаю за 10 хвилин до сну.
* * *
Приїхали куми до кумів у гості. Три дні гостювали. Четвертого дня домашній кум вранці гукає дітям:
— Прокидайтеся, дітки, цілуйте хресних батьків, вже вони додому збираються.
А кум, позіхаючи:
— Спіть, хрещеники, спіть.
* * *
Давно це було. Приїхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворі поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до воріт, думає, що кум побачить і зрозуміє, поїде додому.
Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:
— У нашому краї теж так роблять. Як хочуть, щоб гість ще на місяць залишився, воза голоблями до воріт повертають.
* * *
— Їжте, куме вареники, — примовляє кума.
— Дякую, кумо, я вже десять з’їв — дуже смачно.
— Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж їх рахує.
* * *
— Куме, порадь, що робити, так часто приїздять родичі в гості, що вже сил ніяких немає.
— Куме, все просто. Бідним позич по двісті гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч.
* * *
— Куме, твій син курить?
— Ні.
— А корова?
— Куме, ти здурів?
— Значить, у тебе, куме, сарай горить.
* * *
Кум Іван до кума Петра на поріг, а той вечеряє.
— Сідайте, куме до столу, повечеряємо.
— Не хочу, дома вечеряв, хіба сяду трохи перехоплю.
Як присів — добряче поїв. Кум Петро:
— Ви, куме, наступного разу краще дома перехоплюйте, а до мене приходьте вечеряти.
* * *
— Куме Юрку, як вас побачу, відразу ж пригадую сусіда Степана.
— Чому, куме?
— Та він теж мені гроші винен.
* * *
Зібралися кум Іван і кум Петро в дорогу. Один взяв гроші, інший — харчі. Йдуть. Проголодалися. Сіли відпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дістав окраєць хліба і шматок сала. Кум Іван на те подивився і каже:
— Давайте, куме, уявимо, що ми на базарі. Ви продаєте, а я купую.
Кум Петро виклав на полотно хліб, сало, цибулину. Кум Іван підходить,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Український народний гумор», після закриття браузера.