Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Я не лише тебе покликала, — усміхнувшись, відповіла Далія і оглянулася.

На гору підіймалися Крістофер і дагратіонці, які прибули в місто за покликом Дем’яна. Високі, широкоплечі, з бородами чоловіки, одягнуті в чорний одяг, виглядали суворими. Вікторія, побачивши їх, закотила очі. Зустрівшись поглядом із Крістофером, який вже встигнув оглянути жінку з голови до ніг, кивнула йому й відвернулася.

— Рада вітати вас, панове! — промовила Далія.

Чоловіки оглянулися довкола. З їхнього виразу обличчя стало зрозуміло, що вони зацікавилися горою.

— Від цього міста лине потужна енергетика, — сказав один із дагратіонців.

— Не даремно ми всі ці роки ховалися від вас саме в Києві! — усміхнувшись, промовила Далія і прикувала до себе погляди чоловіків. — І, як би не дивно це звучало, але настав час обговорити наше виживання й, сподіваюся, спільне майбутнє.

Розмова виявилася більш напруженою, ніж очікувала Далія.

— Ви хочете перекласти відповідальність за свою слабкість та неспроможність подолати Корнелію на Мирославу? — крикнув Крістофер. — Я не дозволю це зробити! Я також маю право голосу. Вона моя племінниця!

Вікторія з-під чола поглянула на Крістофера й стиснула вуста. Він піймав її злісний погляд і відразу відвернувся. Далія була обуреною такими словами чоловіка, утім, стрималася, щоб не розпочати конфлікт, який насправді нікому не був потрібний, і спокійно промовила:

— Наскільки я пам’ятаю, Крістофере Бейн, ви шукали володарку сили чорного агату з роду Еліас-Карнел задля того, щоб змусити її відкрити портал задля повернення в Дагратіон, — склала руки позаду й, оглянувши всіх присутніх, вигнула брови. — Ви не знали, що у Вікторії є донька. Ви не знали, містере Бейн, що Мирослава є вашою племінницею. Ніхто з вас навіть не міг уявити, що такі довгі пошуки призведуть до того, що ваш спадкоємець трону… закохається саме в Мирославу й тепер ви також збентежені, як і ми. Адже ви всі поклялися охороняти спадкоємця. І в жилах Міри також тече й ваша кров. А що тепер?

Далія розвела руками й, витримавши секунду паузу, додала:

— На троні брат короля, дядько Дем’яна. Коли ви всі перетнули портал, хлопцю було лише три роки. А час сплинув. Який вибір зараз зробите ви, воїни? Залишитеся в цьому світі чи, зрештою, повернетеся?

Дагратіонці переглянулися. Всі розуміли, що Далія Еліас-Карнел має рацію. Дуже багато води утекло з моменту переходу через портал. Дуже багато відбулося змін...

— Ми давали клятву захищати спадкоємця трону Дагратіон, — суворо промовив Ізекіл. — І ця клятва діє до останнього нашого подиху.

Далія, усміхнувшись, кивнула.

«Така відданість Дем’яну стане запорукою майбутнього, яке ще перебуває під відбитком темряви», — подумала Далія і натомість сказала:

— Раніше я була проти й заперечувала навіть думку про те, що Міра навчиться користуватися порталом. Я була проти того, щоб спадкоємець Дагратіону мав стосунки з Мирославою. Утім, в Ірландії я зустріла Вісника з цього світу, і він повідав мені, що втрачена спадкоємиця повернеться в наш рідний світ і показав мені майбутнє.

Дагратіонці, насупившись, переглянулися й почали перешіптуватися. Вікторія, округливши очі, поглянула на Крістофера. Він захитав головою. Нахмурившись, перевів погляд на Далію і запитав:

— Яка роль відведена для всіх нас?

— Оберігати. Навчати. Бути готовими передати всі свої знання й вміння. Мирослава навчиться користуватися порталом, і у всіх вас буде вибір. І від вашого вибору буде залежати життя дитя, у жилах якої буде текти кров двох істинних спадкоємців, загублених у чужому для них світі.

Вікторія ахнула й, розвівши руками, запитала:

— Тобто двох істинних спадкоємців? Я правильно зрозуміла сенс твоїх слів?

— Так, Лорейн Еліас-Карнел, — кивнула Далія. — Ніхто не в силі розірвати ниті кохання, і навіть Корнелія з її лихими думками та намірами. Цю таємницю ми повинні оберігати задля майбутнього.

— О, знову таємниці, — не втримавшись, фиркнула Вікторія.

Далія, підійшови до доньки, прошепотіла:

— І ми не повинні втручатися в їхні стосунки.

Вікторія закотила очі й, почувши, як поряд хмикнув Крістофер, штовхнула його ліктем у бік.

Коли дагратіонці пішли, Вікторія запитала в матері:

— Ну, і які ще будуть таємниці?

— Я дала київським відьмам закляття ведате. І, якщо я тобі про це розповіла, тоді це вже не таємниця.

— Мамо, ти мене здивувала, — хмикнувши, промовила Вікторія. — Хоча нещодавно була проти будь-якого союзу з дагратіонцями.

Далія вигнула брови й, поглянувши на доньку, серйозним тоном промовила:

— Я дещо переосмислила свої дії. Якби я раніше заключила угодою з дагратіонцями, то, можливо, нам би не прийшлося тікати, як щурі з корабля.

— Мамо, ми про це вже говорили. Твоєї провини немає в тому, що все так трапилося. Ти рятувала підданих і, зрештою, мене.

— Також, якби я це не зробила, то ти б не зустріла Гідеона. У тебе б не народилася Мирослава. І Міра б не зустріла Дем’яна в цьому світі. Все взаємопов’язане. Й інколи чорний колір — насправді чорний, а не якийсь інший, який ми хочемо бачити, бувши в рожевих окулярах.