Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Попри моє відношення до дагратіонців, ти зробила вірний вибір, що розповіла їм про все.

— У тебе таке відношення до них через Гідеона. Я це розумію. Утім, ти також повинна зрозуміти, що Дем’яна виховав Крістофер. А містер Бейн, своєю чергою, дядько Міри. І, здається, чоловік до тебе не… рівно дихає!

— Та перестань! — Вікторія закотила очі й фиркнула.

— Перестань чи не перестань, але досить мучити себе минулим. Його погляди, які спрямовані на тебе, говорять більше будь-яких слів.

Вікторія закашлялася й, поглянувши на матір, промовила:

— Я подумаю над твоїми словами.

У кожного є свої таємниці та потаємні бажання. Інколи наші дії та емоційні вчинки можуть стати відліком нових душевних протирічь. А якщо вторгнуться почуття — то масштаби можуть стати руйнівними…

Христина, зупинившись біля будинку, в якому жив Тарас, озирнулася й нервово почала тупцювати на місці. Неочікувано її запал згаснув, як полум’я. Чи варто йти до нього? Чи не покаже вона свою слабкість своїм приходом? Різні думки роїлися в голові, і варто було вийти людям із будинку, як Христя миттєво опинилася біля залізних вхідних дверей і, притримавши їх магією, прошмигнула в під’їзд. Піднявшись на четвертий поверх, натиснула на вхідний дзвінок і стала чекати. Нерви були на межі. Тіло трусилося, ніби в лихоманці. Стиснувши вуста, вже збиралася йти, як раптом двері відчинилися, і Христина побачила вродливу дівчину з карими очима й довгим густим чорним волоссям. Вона, усміхнувшись, привіталася.

— Я, мабуть, помилилася квартирою, — швидко промовила Христя й, щоб не виглядати дурепою, поглянула на номер квартири.

— Лілі, хто прийшов? — почувши голос Тараса, почала задкувати.

— Дівчина говорить, що помилилася квартирою, — всміхнувшись Христині, відповіла.

— Так, помилилася, — пробурмотіла Христя.

У коридорі раптово з’явився Тарас. Христина, відступивши ще на крок, закусила нижню губу. Її великі очі ще стали більшими, коли вона побачила його без майки, з вологим волоссям і рушником навколо стегон. Провівши очима по його тілу, побачила рану на животі. Тарас нахмурився й мигцем поглянув на Лілі.

— Ти б не міг одягнутися?! — озирнувшись, обурливим тоном промовила Лілі.

Христя, стиснувши кулаки, чимскоріше дременула донизу. Вибігла на вулицю, вдихнула на повні груди осіннє повітря.

— От дурепа! — підняла голову до неба й істерично засміялася.

Почувши, як у сумці дзеленчить мобільний телефон, відійшла від будинку й, піднявши слухавку, почула стурбований голос матері.

— Я скоро буду вдома, — швидко промовила.

— Христинко, бабуся в нас вдома й вона не в доброму гуморі.

Христя важко зітхнула.

— Я була у справах, — йдучи до метро та озираючись, промовила.

— Гаразд, доки ти доїдеш, я буду намагатися вгамувати її.

— Дякую, мамо, — промовила Христя й, вимкнувши телефон, поспішила до метро.

«Ну просто чудово. Тепер ще й бабуся буде мізки мені вставляти. А, можливо, це й на краще», — подумала Христина.

Почуття можуть змінюватися й розвиватися із часом. Якщо закоханість приносить із собою суміш різних позитивних емоцій, то коли знімаєш рожеві окуляри, ці почуття становляться тягарем.

Утім, не завжди істина та, яку ти бачиш…