Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Та, очевидно, не всі делегати поділяли цю думку. На відкритті кожної чергової Асамблеї Ліги націй було немало й таких, котрі підсміювалися:

— Будемо сподіватися, що Фрітьоф Нансен цього разу ще не відкрив якогось нещасного «немовляти», якоїсь утискуваної країни. А то знову мучитиме нас, спонукаючи поспішати на допомогу покривдженим.

Та Нансен не дуже зважав на ці кпини. Він знав, за що бореться, і не шкодував сил. Дуже турбувало його майбутнє Ліги націй. Він перший привітав утворення цієї організації і покладав на неї багато надій. Але тепер до кінця усвідомив її неспроможність і безсилля.

— Обидва полюси здобуто, це добре. Але щось дуже мало додалося нових цінних для науки відомостей про Арктику від часу повернення «Фрама» з полярних морів, — скаржився Нансен приятелям.

Його захоплювали проблеми змін клімату, і все ще не давали спокою таємпиці Північного Льодовитого океану. Може, завдяки новим сенсаційним на той час засобам зв'язку, дирижаблям і літакам, їх швидше буде розгадано? Але чи можна буде використати цих «сталевих птахів» для полярних досліджень?

Відповідь на це питання дав перший політ над Арктикою. Російський військовий льотчик Іван Нагурський[11] в 1914 році здіснив перші в історії польоти над льодами на машині, тяжчій за повітря. Нансен був захоплений цим почином, розуміючи, які величезиі можливості відкриваються нарешті для полярних досліджень.

1924 року завдяки його невтомним заходам і старанням було утворено перше в світі міжнародне товариство «Аеронавтика», що мало вивчати Далеку Північ з повітря. Обраний довічним президентом цієї організації, професор сам докладно розробляє сміливі плапи майбутніх досліджень.

Він перший говорить про потребу організувати на дрейфуючих крижинах наукові станції для вивчення Північного Льодовитого океану. На той час, враховуючи тодішні технічні можливості, це була надто смілива ідея. Слушність її доведуть у майбутньому радянські полярники. Перша в історії арктичних досліджень станція «Північний полюс-1», закладена у 1937 році на дрейфуючій крижині в Північному Льодовитому океані, здійснила мрії Нансена.

На полярному небосхилі в 1927 році з'являється нова зірка, яка своїм блиском затьмарює багато інших. Молодий американський пілот Ріхард Берд перший пролітав над Північним полюсом, усього лише на кілька годин випередивши Амундсена, котрий дістається туди на дирижаблі «Норге» («Норвегія»). Нансен радіє з того, що літаки починають відігравати дедалі більшу роль у пізнанні полярних обширів. Завжди молодий розумом, він допомагає Амундсенові в опрацюванні наукових матеріалів його попередньої експедиції на двох гідропланах в глиб Арктики. Він перший також поздоровляє його від усього серця із здійсненням молодечих мрій — досягненням Північного полюса на дирижаблі «Норге».

— Таки я не помилився, коли казав, що Південний полюс був для тебе тільки етапом на шляху до Північного, — знову нагадав він.

— Так, але не я осягнув його перший!.. — зітхав Амундсен, для якого це завжди було найважливіше. — Я радію, що не з'явився на світ пізніше, а то не було б уже чого відкривати на ньому. Хіба що Місяць? А втім, мені це вже все одно, — додав він по паузі. — Свою кар'єру мандрівника я вважаю закінченою. Мої мандрівки принесли мені багато радощів і слави — це правда. Але я не бачу, що міг би ще відкрити.

Десь через рік до тихого, чепурного будиночка над фіордом, у якому Амундсен відпочивав після знегод своїх звитяжних подорожей і писав спогади, знову навально вдерлася Арктика. З «Італією», дирижаблем італійської полярної експедиції, що поверталася з полюса, сталася катастрофа. Потерпілі, що загубилися на просторах Північного Льодовитого океану, чекали допомоги. Час квапив: весняне сонце розтоплювало лід. Дорога була кожна хвилина. Цю надзвичайно важку рятувальну операцію мав очолити хтось досвідчений…

— Шкода, що я вже підтоптався, — скаржився Нансен приятелям, занепокоєно стежачи за розвитком подій. — Щасливий Руал, як я йому заздрю. Усе віддав би, аби зараз бути на його місці.

Амундсен стартує з Тромсьо на французькому гідроплані «Латам-20». Він летить на Шпіцберген, де має організувати пошуки потерпілих. За годину після старту запитує ще по радіо метеорологічну обсерваторію в Тромсьо про стан криги на північ від Ведмежого острова. Трохи пізніше екіпаж якогось судна почув слабкі сигнали «SOS», але, не зважаючи на всі свої старання, не міг визначити, звідки вони йдуть. І це все. Спочатку мовчанка не викликає занепокоєння. Знаючи, який величезний полярний досвід в Амундсена, всі вірять, що він зуміє знайти вихід з будь-якої ситуації.

Нансен заспокоює громадськість:

— Хто-хто, а Руал завжди дасть собі раду в будь-якому становищі.

Операція по врятуванню потерпілих набуває дедалі ширшого розмаху. В ній бере участь півтори тисячі чоловік — представників шести країн. На Північному Льодовитому океані зосередилося чотирнадцять літаків і шістнадцять суден. Та тільки екіпаж радянського криголама «Красін» пробився до крижини і врятував від загибелі італійців.

Про долю Амундсена і далі нічого не було відомо. Мільйони людей в усьому світі щодня ждали якоїсь звістки. Але даремно. Через два місяці рибалки виловили на хвилях Баренцового моря, поблизу Ведмежого острова, поплавець гідроплана, а ще через якийсь час — запасний бак з написом «Латам-20». Не залишалося жодної надії. Руал Амундсен ніколи