Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

Дощ, поступово стихаючи, поступається місцем теплим променям сонця, що розпускаються немов ранні квіти по великому вікні у підлогу. Коли я повертаюся до кімнати, Кім сидить на ліжку у моїй білій сорочці; обійнявши себе однією рукою під колінами, вона дивиться на дощовий пейзаж за вікном, - на те, як стрімко висихають від сонця на склі краплі дощу, що стихають, і повільно попиває каву. Не можу стримати посмішки, коли підходжу ближче. Одна моя рука м'яко лягає їй на спину, інша - на пояс, я нахиляюся і легенько цілую її в чоло.

- Як ти? – шепочу я.

- Добре.

Я заглядаю в її лагідні очі, бачу на губах легеньку усмішку і розумію, що Кім говорить правду. Різко видихнувши, забираю в неї чашку і ставлю на тумбочку, швидким рухом скуйовдивши волосся. Кім анітрохи не заперечує; витончено підвівшись з ліжка (я вже казав, як їй пасують мої сорочки?), вона зупиняється біля вікна і обіймає себе, спостерігаючи за останніми краплями, що вмирають під світлими променями сонця.

Я закушую губу, кинувши погляд до тумбочки, поки Кім не бачить, бо стоїть до мене спиною. Беззвучно лізу в одну із шухляд і підходжу ззаду, шумно видихаючи.

- Даремно ти випроводила батьків з дому... Це було трохи грубо з твого боку, та й я тільки-но почав налагоджувати з ними стосунки.

- Нічого страшного, з них не убуде, - тихо бурмоче Кім, а потім втомлено видихає, здаючись. Погляд її все ще спрямований уперед. - Гаразд, я просто все ще на нього зла. Вломився до тебе і одразу почав розмахувати кулаками, - ділиться Кім, треба сказати, цілком правдивою розповіддю матері. - Зовсім сором втратив... Хто ж так робить! - Кім різко обертається до мене, вигнувши витончену брову, і докірливо продовжує, тицьнувши пальцем мені в груди, перш ніж я можу стати на захист її батька: - Але й ви, молодий юначе, все ще винен мені серйозну пояснювальну. І чому це я нічого не знала про те, що твоє відрядження закінчилося? Я, між іншим, чекала, коли ти приїдеш і вже дні рахувала до нашої зустрічі! Чи ти мав якісь інші плани?

Я перехоплюю її долоню, не без задоволення відзначаючи, що її опір не надто значний.

– Кім. Кім, ну не гнівайся. Я збирався по тебе сьогодні приїхати, чесно. Та й повернувся я тільки вночі, не хотів будити тебе, до того ж збирався зробити тобі особливий сюрприз... - я поблажливо хитаю головою і посміхаюся. - Знаєш, а твій батько мене здивував. Я звичайно чогось такого очікував після того, як він зателефонував мені вчора.

Кім приголомшено витріщає очі.

- Тато дзвонив тобі??

- Ну так.

Зізнатися, моя відповідь вийшла надто вже спокійною і флегматичною, чого не скажеш про миттєво змінену в обличчі Кім. Її очі затягують мене кудись на саме дно палаючого вулканічного жерла, де на тлі стихійних вивержень танцюють вогняні демони. Вонп різко вириває свою руку і червоніє від гніву, важко сопучи. Я безнадійно полонений її чуттєвою ранимістю, надто яскравим спалахом гніву, повністю підпорядкований несвідомій владі, яку вона має наді мною, і, відкинувши всі пристойності, нахабно наближаюся. Не можу стриматися, бачачи, як вона мило сердиться, я посміхаюся і цілую Кім, уривчасто прошепотівши:

— Ну не гнівайся, будь ласка. Хочеш, я цілий тиждень буду готувати для тебе? Прибирати і мити посуд, і приносити тобі каву в ліжко. Побуду твоєю особистою домогосподаркою, - по правді, сказано це було в жартівливому тоні і я очікував, що вона посміється разом зі мною, грайливо штовхаючи мене в бік.

Кім якось відчайдушно видихає і відвертається до вікна, обійнявши себе.

- Просто не треба більше сваритися з моїми батьками, а більше мені нічого не треба, - голос її здригнувся і опустився, Кім піднімає на мене очі і я мимоволі затамовую дихання, бачачи в їхніх куточках маленькі крижинки сліз. - Ви найдорожче, що у мене є.

На якусь тривалу мить я завмираю, вражений її вразливою чесністю. Я з подивом розумію, що її слова розчулили мене більше, ніж я сам на того очікував.

- Кіммі... Кім, Кімберлі, - рвано видихнувши, притягаю її до себе і ніжно цілую в лоба, поклавши підборіддя на її маківку. - Знаєш, але ж твій батько зрів у корінь... Хочу, щоб ти завжди була поруч, чуєш? Я справді дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

Я так і відчуваю, як Кім застигає. Все довкола завмирає, на якийсь оповитий вічністю проміжок часу вона не рухається, усвідомлюючи мої слова. Кім повільно відсторонюється, дивлячись на мене на всі очі, хоча все вже й так сказано моїм поглядом... Я лізу в кишеню штанів і витягаю синю оксамитову коробочку, яку ретельно вибирав кілька днів... Одним помахом пальця відкриваю її, дивлячись на каблучку що переливається білими діамантами.

- Я купив її дорогою додому. Ретельно все спланував, продумав усі деталі... Хотів підготувати будинок, наповнити всю кімнату квітами, свічками та пелюстками троянд, а тільки потім поїхати за тобою... Ти повинна була увійти в будинок і очманіти від побаченого, а потім я б опустився перед тобою на одне коліно, вимовив заповітні слова і затамував подих в очікуванні твоєї відповіді... Але якщо вже твій батько зіпсував мені весь сюрприз і ти уже тут, я не можу не сказати, що так, Кім, мені справді шкода, що так вийшло. Та навіть незважаючи на такі насичені події сьогоднішнього дня, я все одно зроблю те, про що мріяв уже довгий час.

А потім під її вперше настільки ошалілий, до глибини душі вражений погляд, я роблю все в точності, як описав. Я опускаюся на одне коліно і дивлюся на неї знизу вгору з легкою усмішкою, помічаючи її справді приголомшений вигляд. Вона виглядає здивованою і це дорогого коштує. А тоді до неї доходить повною мірою. Кім зойкає, притискаючи руку до рота і закушуючи пальці, по її щоках начитають котитися сльози. Я бачу таке щастя в її очах, таке захоплення і любов, що здається, ніби її вистачить на кілька життів уперед... А може, все-таки сюрприз вдався?

- Я люблю тебе, Кім, більше, ніж будь-що на цьому світі. Я нескінченно вдячний тобі за другий шанс і обіцяю кохати тебе так сильно, як тільки зможу. Я не втомлюся дякувати тобі і за нашу поки ненароджену дитину, адже про це я теж так довго мріяв. Будь ласка, будь моєю дружиною. І незважаючи на те, що я вже знаю відповідь, я все одно тебе спитаю: чи згодна ти, любов моя, вийти за мене заміж?