Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Так, маску з Гуччифера зняли, але пояснень все ж не знайшли. Навіть пояснення походження обраного кіберпсевдоніма змінювалося. Лазару подобалося нашаровувати все нові значення на «Гуччифера». Це ім’я означає поєднання «стилю Гуччі і світла Люцифера», — пояснив він якось. Як відзначив один румунський журналіст, Люцифер був янголом, який повстав. До чого Лазар загадково додав, що нумерологія також мала значення: «Розбийте Гуччифера на числа і отримаєте 72, відоме як абсолютне число божественності. Погугліть». Час від часу Лазар вдавався до риторичних польотів злісного антисемітизму і бурхливої параної про секретну змову між лідерами Сполучених Штатів і Великої Британії, щоб керувати світом. Стверджував, що в нього був дуже потужний інструментарій, за допомогою якого він сподівався зупинити диявольський марш західних ілюмінатів: «Я використовую будь-який можливий метод для зламу електронної кореспонденції — зокрема адресну книгу і метадані — як це робить Агентство з національної безпеки, тільки там штучний інтелект. Також я використовую Кабаллу, — що здається дивним для затятого антисеміта, — нумерологію та окультизм. Архетипи Юнга».

Не дуже допомогли й біографічні деталі, навіть наведені в ретельному й офіційно підтвердженому розслідуванні журналіста румунського походження Матея Роска. Здавалося, неможливо повірити, що саме цей хлопчина Лазар стояв за вражаюче успішними кібератаками на Америку. Він мав середню освіту й був хронічно безробітним — колишній робітник заводу, колишній продавець фарби, і час від часу таксист — він жодної хвилини ніде офіційно не вчився комп’ютерної грамоти. Навіть його дружина Габріелла справді була не в курсі. Вона знала, що увесь рік до арешту чоловік проводив занадто багато часу за своїм ноутбуком, але ніколи не думала, що він займається чимось важливим. Він завжди знаходив час, щоб приглядати за їхньою маленькою донечкою і розважати її, стверджувала дружина, і старанно дбав про те, щоб їхній маленький садок на задньому дворі був доглянутий і не заростав бур’янами.

Габріелла Лазар уперше припустила, що коїться щось дивне, на початку січня 2014-го, коли застала свого чоловіка на задньому дворі з сокирою в руках, якою той трощив свої ноутбук і мобільний телефон. Вона була впевнена, що щось не так, коли кілька днів по тому заявилися представники румунської влади й забрали її чоловіка в тюрму. Пізніше, допоки Марсель відбував свій семирічний термін ув’язнення в Румунії, Габріелла відбивалася. Її чоловік жодного разу жодної копійки ні в кого не взяв, наполягала вона, хоча шанс такий явно мав. «Що він украв?, — запитала вона Роску. — Він просто був допитливий». Місіс Лазар теж була не з полохливих. «Такі народжуються раз на кілька десятиліть, — заявила вона. — Пишаюся, що в мене такий розумний чоловік».

Що насправді рухало Гуччифером, також лишалося незрозумілим. «Я просто цікавився людьми, переважно знаменитими», — сказав він слідчим за кілька тижнів після арешту.

«Вас цікавило те, що могло б потрапити в новини, чи щось, що поставило б їх у незручне становище?» — запитав слідчий.

«Ні, я шукав те, що прислужилося б моїм інтересам».

Румунський прокурор, який зрештою добився, аби Лазара засудили, припустив, що той був самотнім одержимим чоловіком, який мав багато вільного часу і комплекс героя. «Він просто бідний румунський хлоп, який хотів бути відомим, — сказав прокурор. — Нав’язлива потреба бути відомим». Мотивація була занадто складною або занадто сумбурною, щоб вичерпно її пояснити.

Утім методи роботи Гуччифера не вирізнялися особливою складністю. Журналіст «Нью-Йорк таймс», який отримав три години часу з Лазарем, а також сприяння румунського прокурора і ФБР, здається, залишився почасти не в захваті від секрету успіху Гуччифера. «Відповідь, — написав Ендрю Хіггінс, — виявилася до болю банальною: містер Лазар просто вгадував відповіді на контрольні запитання». Ім’я домашнього улюбленця. Перша машина. Яку школу закінчив. Вулиця, на якій виріс. Дівоче прізвище матері. Стандартний набір. Хто до нього не вдається? У разі, якщо людина — публічна фігура, всі відповіді дуже легко знаходяться. Чимало є у «Вікіпедії» та на інших публічних сайтах. Заради інших доведеться добряче покопатися в гуглі, що викликає звикання. Лазар був холоднокровним наркоманом. У певний момент він вибудував родовідне дерево родини Коліна Павелла углиб на чотири покоління. Він також цілими днями підбирав і перевіряв назви вулиць поблизу середньої школи, в якій у юності навчалася румунська «подружка» Павелла. І це спрацювало. Відповідь на контрольне запитання розгадана. Бікіні-сенсація забезпечена. Лазар ніколи не претендував бути великим генієм. Насправді, він якось підрахував, що досягав успіху десь у 10% випадків. Але, так, він мав безліч вільного часу. Як пояснив румунський прокурор, Лазар був «просто розумним хлопцем, терплячим і наполегливим». І подеколи злам не становив особливих труднощів.

«Щоб зламати електронну адресну книжку [Сідні Блюменталя], мені знадобилося кілька хвилин».

Якщо озирнутися назад, на розваги Гуччифера в 2013 році, і на показовий, насичений кібервитівками політичний сезон 2016 року, який ми пережили, стає цілковито зрозумілим, що щоб не мотивувало цього випадкового трансильванця, який, сидячи за кухонним столом, терпляче розбирався в онлайн-житті і звичках американських еліт, це вилилося в чудову генеральну репетицію чогось значно більш руйнівного. Навіщо викидати великі гроші на марне, відправляючи агентів у стилі холодної війни на ворожі території, щоб вони там вдавали із себе банкірів й торгових аташе, аби мати справи з говірливими особами на кшталт Картера Пейджа, коли натомість ти можеш вкрасти те, що тобі потрібно, комфортно перебуваючи вдома? Сага про Гуччифера ходила в анналах кримінального хакерства не один фатальний тиждень, але очевидно хтось у путінському Кремлі придивлявся до неї уважніше. Чого б це всі розваги в Америці мають дістатися якомусь напівбезробітному румунському продавцеві фарби?

РОЗДІЛ 18

Путін опудився

Вона мала стати тріумфом Владіміра Путіна — Зимова Олімпіада 2014 року в Сочі. Подія, над якою російський президент працював майже десятиліття. Ще 2007 року Путін літав у Гватемалу, щоб особисто схилити членів Міжнародного олімпійського комітету до вибору місця проведення Зимових ігор 2014. Переконувати довелося ще й як. Сочі важко було назвати оптимальним місцем проведення міжнародного зимового спортивного свята, не сказати б більше. Курортне містечко на Чорному морі було субтропічним містом із незначними щорічними снігопадами, сумнівною інфраструктурою і браком житлових площ. Лижні траси розташовувалися приблизно за тридцять миль від центру міста, а від узбережжя