Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Будні феодала - 2, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 2" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 89
Перейти на сторінку:
Розділ 37

Сильна відьма, я до останньої миті не вірив, що водограй ілюзорний, аж до того моменту, коли сунута в пелену рука не відчула пружності струменів, а провалилася в порожнечу. Враження, ніби невагому муслінову фіранку на дверях відсунув. І ледве стримався, щоб не відсахнутися: замість невеликої печери, яку я очікував побачити, переді мною виявилося просторе обійстя, з кількома будівлями. Такий собі хутір — рубане п'ятистінок, стодола, хлів і ще кілька господарських будівель, для дров чи сіна. По двору ліниво бродило десятка півтора курей на чолі зі строкатим красенем півнем, пара кіз... а пильнував добро пес. Здоровезна звірюга, навіть не знаю якої породи. Зростом з теля і округлою ведмежою головою.

Пес почув мене ще до того, як я пройшов крізь водоспад, бо вже неквапливо рухався в мій бік.

— Тихо-тихо… Свої… — промовив я примирливо. Читав десь, що собаки, окрім спеціально навчених, завжди реагують на голос. — Ти краще господиню виклич. Гавкати вмієш?

Пес глянув на мене запитливо і глухо гаркнув.

Це погано. Собака, який не гавкає, завжди більш небезпечний. Доведеться самому голос подати.

— Агов! Є хто живий! Господарі! Ау! Покажіться!

Тиша. Навіть фіранки на вікнах не ворухнулися, зате пес явно налаштований рішуче. Загривок здиблений, гарчання вже навіть не горлове — утробне. Дістаю шаблю та демонструю псові. Вони істоти розумні, такі натяки розуміють без слів. Цей теж зрозумів… і стрибнув. Нас ще метри три розділяло, так нічого подібного я не очікував, і єдине, що встиг — виставити зброю.

Вишкірена паща зімкнулась на клинку, пролунав неприємний хрускіт і в моїй руці залишився тільки уламок шаблі, друга частина впала на землю. А звірюга вже зовсім поряд.

Вихоплюю з-за пояса пістоль і практично впритул розряджаю його в роззявлену пащу.

— Бах!

І одразу ж ще один, для надійності:

— Бах!

Промахнуться з одного кроку в таку ціль було б дивно, так що обидві кулі досягли мети. Пса відкинуло назад, і він повалився набік, тільки лапами засмикав. А ще через пару хвилин переді мною лежав зовсім голий, худорлявий чоловік. Ось як!

  Ховаю пістоль, беру з інвентарю запасну шаблю і, щоб зовсім напевно, відсікаю перевертню голову. Хто їх знає цих потвор? Кажуть — неймовірно живучі. А мені зовсім не хочеться, щоб він прийшов до тями і напав на мене ззаду.

— Гей! Ти чого це тут пустуєш? — чую доволі приємний, хоч і обурений, жіночий голос і дивлюсь у бік будинку.

На ганку стоїть огрядна молодиця років тридцяти, одягнена на циганський манер, коли й не зрозумієш, скільки спідниць на ній, і хмурить брови.

— І вам добрий день, хазяйко. Що ж ви свого песика на прив'язі не тримаєте?

— Своїх він не чіпає, а чужі тут не ходять… — бурчить відьма. — Ти хто такий? За якого дідька сюди приперся?

Піднімаю руку та демонструю їй перстень Богуна.

— Упізнаєш?

— Доводилося бачити раніше… — вже не так вороже відповідає відьма. Неквапливо спускається сходами донизу і підходить ближче. Але не для розмови. Нахиляється, піднімає з землі відрубану голову перевертня та акуратно приставляє назад до тулуба. Потім випростується і дивиться запитливо: — Гаразд… За Черниша не в образі. Не вперше йому... До ранку оживе. Кажи, чого отаманові треба?

— Так за дівкою мене послав. Звелів до себе доставити. Де вона?

Відьма мовчить, потім киває.

— У світлиці своїй, де ж їй ще бути. Не прислуга, щоб по подвір'ю тинятися. Ходімо… Скажу, щоб збиралася.

Відьма злегка відступає, пропускаючи мене вперед.

Супер. Невже так усе просто буде? Якийсь занадто простенький квест. Немов у навчальній локації. Прийшов, сказав вірне слово, і все отримуй нагороду.

Розслабився я, того й небезпеки не відчув. А коли збагнув — уже пізно було. Міцні мотузки сплутали мені ноги і притиснули до тулуба руки. Так несподівано, що я втратив рівновагу і впав.

— Дівчину йому віддай… — зло розсміялася відьма. — Ач, який спритний. Перстень мені тицяє. А того, що посильний від отамана зовсім інший знак має показати невтямки… Тож, вибачай, нічого в тебе не вийде. Зате нам із Чернишом тепер є, що на вечерю приготувати. Давненько я свіжого людського м'ясця не їла.

Я лежав безпорадний і тільки дивився, як відьма зі звичайної молодиці перетворюється на чудовисько. Насамперед змінилося обличчя. Замість чорнобрової, гарної молодиці на мене з-під хустки тепер дивився страшний, обтягнутий жовтою шкірою череп. І не людський, а якийсь звіриний. З потужними щелепами, що виступають вперед. А потім і руки змінилися. Тепер із рукавів сукні виднілася пара довгих, аж до землі, товстих щупалець.

Оце я втрапив. Ні до зброї не дотягнутися — руки міцно притиснуті, ні закричати: хоч ніякого кляпа в роті не було, але мене не слухали губи. Найбільше на що був здатний це мукати або хрипіти.

Трясця… Невдача. Стати чиєюсь вечерею мені в будь-якому випадку не судилося, товариші швидше підоспіють. Але все одно неприємно. Як шмаркача обдурила.

Спробував викрутитись так, щоб дістати з халяви ніж, але не вийшло. Зовсім трохи не вистачало довжини рук. А відьма вже схилилася до мене, тягнеться щупальцями до горла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 76 77 78 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 2, Олег Говда"