Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Ми обоє засміялися. Нано знову замовкла. Видно, вона обдумувала, як почати.

У кімнаті за кабінетом щось брязнуло.

— Арзнєв, прошу тебе, тихіше, а то я зачиню двері! — гукнув я більше задля того, щоб показати перед Нано свою дружбу з лазом.

— Ну що ти, друже мій, я ж не з револьвера вистрілив, я тільки ніж упустив,— відповів Арзнєв Мускіа.— Ніж — значить, бути ще одному мужчині при вашій розмові, це вже безперечно!

— Отже, Нано, я слухаю.

— Мені потрібна твоя порада,— почала вона,— ти, звичайно, добре знаєш, що таке Закатала — наше невелике повітове містечко. Усі на виду у всіх, усі добре знають одне одного. Є в нас там один поліцейський чиновник. Прізвище його Вєтров. Років, мабуть, тридцяти. Я зустрічаюся з ним лише в гостях. Він багатьом подобається, кажуть, що він милий і навіть симпатичний. Я, правда, не вважаю його таким, щось у ньому є огидне. І скидається він на собачку, що нашорошив вуха. Але доводиться дотримуватись етикету ввічливості, від цього ж ніде не дінешся, чи не так?

— Звичайно.

— І ось одного разу, зовсім несподівано, той Вєтров,— вела далі Нано,— в гостях у Васенкових обрав мене предметом своїх жартів і наговорив три мішки вовни про якісь там мої таємні зв’язки., І, уявляєш, навіть назвав прізвища двох офіцерів. Я образилася до глибини душі й хотіла дати відсіч нахабі, але стрималася, бо вирішила витерпіти й дослухати до кінця. Знаєш, іноді це дуже корисно. Звичайно, він помітив, що його базікання неприємне мені, і почав виляти й навіть вибачатися: мовляв, пані Нано, клянуся честю — все це лише жарти, не сприйміть за грубощі й пробачте. Я не певна, що вихватка Вєтрова була продиктована його нахабством і тільки. Річ у тому — і я хочу, щоб ти це зрозумів,— що в його плітці не було нічого схожого на правду і з тими офіцерами в мене не було інших стосунків, крім дружніх. Вєтров бачив, що я ледве стримую гнів,— я прямо сказала йому, що він бреше,— але він і далі поводився так, ніби мої слова нічого не важать. Тепер я хочу, щоб ти знав — адже ти повірник моїх таємниць, хоча ні, ви обидва повірники — ти і отой турецький дворянин...

— Лазький дворянин, пані,— пролунав голос Мускіа.

— Так, так, ти і отой лазький дворянин,— виправилася Нано.— Як дивно, що мене одночасно два сповідники слухають... Так ось, я хочу звернути особливу увагу на те, що в межах доступного Вєтрову в мене гріхів немає. Це свята правда, і, щоб ти не думав, ніби я виправдуюсь, я додам: сама я можу допустити в своєму житті що завгодно, бо почуваюся щодо всього вільною — і як жінка, і як людина!..

З кімнати за кабінетом долинув задушливий кашель.

— Не звертай на нього уваги,— сказав я.— Мій друг переплутав сигари, він не знає фірм, не відрізняє міцних від слабких і ото розплачується за те.

— Твій друг кашляє не від сигар,— мовила Нано,— він не вірить моїм словам.

— Ви правду кажете, пані. Не вірю. Проте не вірю я лише одному — тому, що ви вільні.

— Але я й справді вільна,— повторила дружина Ширера.

— Якщо так,— долинув до нас голос Мускіа,— виходить, вам пощастило відгадати вічну загадку роду людського, основну турботу — від дня створення світу і до наших днів. Мені траплялося ще кілька чоловік, котрі казали щось подібне. І був би надзвичайно вдячний вам, честю клянуся, коли б ви пояснили, яким чином ви стали вільні.

Нано задумалася, видно, вагаючись, чи варто відповідати моєму другові на це запитання. І все-таки сказала:

— Я не відмовляю собі — ніколи і ні в чому. Роблю все, що хочу. Хіба це не свобода? А потім... Я здолала страх! Вам зрозуміло?

З кімнати за кабінетом не чути було ані звуку. Пауза затягалася.

— Продовжуй, Нано! Я розумію: все, що ти розповіла,— тільки вступ,— мовив я.

— Після тієї неприємної розмови Вєтров чомусь поводився зі мною ще безцеремонніше, ще фамільярніше, сказати б. Я помітила, що він намагається зустрічатися зі мною частіше, і насторожилася, щоб не подати йому приводу для нових пліток. Та коли нам траплялося бути з ним в одному товаристві, базікання його зводилося лише до пліток, чуток та службових анекдотів. Він робив усе, щоб залишитися зі мною наодинці, а коли це вдавалося, то поводивсь, як змовник, так, паче у нас з ним — спільні таємниці. Спочатку я думала, чесно кажучи, що він у мене закохався, і нетямилася, що він зволікає з освідченням. Це дало б мені можливість поставити його на місце й порвати ті безглузді стосунки раз і назавжди. Але потім я помітила, що він і до інших дам нашого міста ставиться так самісінько, і через це вони лютували, а навколо нього створювався певний ажіотаж. Тоді я подумала: може, Вєтров просто удатний донжуан, і в цьому вся загадка. Та невдовзі, Іраклію, мені довелось переконатися, що й це не так, що в нього взагалі немає ніяких любовних намірів. Спочатку я сама дійшла до цієї думки, а потім зовсім випадково дістала підтвердження. На вечері у Перевалових я помітила, як у Вєтрова із спідньої кишені мундира випав якийсь папірець. Я хотіла була сказати йому — візьміть, мовляв, підніміть, та чомусь не сказала. А коли закінчилась вечеря, підняла сама. Як ти гадаєш, що там було? Список! Імена восьми жінок, і біля кожного імені стояли крапки. Цей папірець я принесла тобі. Ось і вся моя оповідь. Я хочу, Іраклію, щоб ти допоміг мені зрозуміти: чи свідчить поведінка Вєтрова про якийсь особливий інтерес його до моєї особи,— скажімо, службового характеру. А якщо це так — чого він шукає, чого хоче від мене? Тільки не думай, що це маячня екзальтованої, навіженої дамочки. Я маю вагомі докази... По-перше, Вєтров — жандарм для особливих доручень, переодягнений у поліцейський мундир, а по-друге,— і це найголовніше,— інтуїція ніколи мене не зраджує.

Нано замовкла й провела хустинкою по чолу.

Є жінки, врода яких розкривається не одразу, а в поступовому спілкуванні. Саме такою жінкою була Нано, з кожною хвилиною вона здавалася мені дедалі привабливішою.

— Спробуємо разом розібратися