Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Нарешті до столика Лариси Петрівни та Віри принесли каву, яка виглядала не дуже добре, а пахла ще гірше. Трубан навіть не думала пити ту коричневу бурду. Вона відсунула чашку в сторону та промовила:

- Я дуже боюся за Романа.

- Я також, - проказала Віра.

- Нам треба йому все розповісти. Він має знати правду.

Віра добре розуміла почуття матері Романа, але вони перебували у складному становищі. Хлопець не стане розмовляти з ними. Він думає, що вони проти нього, але насправді ці жінки бажали йому тільки добра.

- Я спробую зателефонувати, - сказала Лариса Петрівна.

- Навіть не знаю чи вийде з цього щось добре.

- Але спробувати треба, - витягнула жінка старенький телефон та у черговий раз набрала сина. Однак він їй не відповів. Білявка знала, що від нього можна очікувати тільки такого, адже це Роман. Він дуже гордий, а також доволі впертий.

- Я навіть не буду намагатися, бо він також злий на мене, - сказала Віра.

Лариса Петрівна від безвиході заплющила почервонілі очі, схопила рукою червону чашку з кавою та випила її. Противна та несолодка рідина потрапила їй до горла. Вона змусила жінку скривитися прийти в себе.

Віра зі своєї сторони пригнічено дивилася на жінку, а потім сказала:

- Я маю номер начальника Романа.

- І? - не зрозуміла власниця магазину до чого схиляє чорнявка.

- Він може дізнатися, де Роман, а ми там уже поговоримо з ним.

- А він тебе не обдурить?

- Не повинен. У нас ніколи не було конфліктів.

- Тоді я не заперечую.

Дмитро Жовтенький злився. Він сидів на кріслі та не знав куди подіти свою злобу, яка його душила. Причиною його такого стану була Лілія.
Звісно після першої розмови він не відчепився від дівчини, а знову зателефонував. На цей раз хлопець став погрожувати рудій.

- Ліліє, якщо ти зараз не встанеш з дивану та не поїдеш до мене, то будеш шукати свого Романа шматками по всьому Житомиру! - верещав у трубку хлопець. - Хочеш такий квест?

- Я тобі не вірю, - спокійно говорила вона. - Твої слова цілковита брехня! Ти нічого не зробиш моєму чоловіку!

- Я розповім йому, що ти моя коханка.

- Він тобі не повірить!

- Ліліє, я його знищу! - закричав він.

- Ти блефуєш!

Це була фатальна розмова. Лютощі забрали у Жовтенького адекватність. Він не любив, щоб з ним так поводилися жінки. Однак хлопець знав, що змусить її плакати, адже Роман був на половині шляху до нього.

- Я тебе змушу ревіти, - говорив у голос він, тримаючи в руках келих зі спиртним. - Ти будеш мене вблагати його відпустити, але я цього не зроблю. Коли ти побачиш, як його мізки тектимуть по підлозі, то я візьмуся за тебе. Ти будеш повією у моєму клубі до кінця смерті. Ліліє, ти підписала собі смертний вирок...

Криваві думки Дмитра перебив дзвінок. Він здивувався коли побачив ім'я Віри.

- Кралю, невже ти продала весь товар? - запитав він.

- Ні, - відповіла вона.

- Тому навіщо ти мені оце телефонуєш? Га? Ще ти хочеш мене позлити?

- Ні, я просто хотіла запитати, де Роман, - сказала Віра.

- А звідки я можу знати? Хіба я його нянька?

- Ти все завжди знаєш. Скажи мені... Не пручайся. Я тебе ніколи нічого не просила.

- Віро, мені ніколи. У мене зустріч.

Після цього він вибив дзвінок та допив до кінця спиртне. Дмитро досі відчував злість, але знав, що він помститься, а до цього йому варто було поговорити з одним партнером зі столиці - Олександром Єгоровим. Цей чорнявий чоловік із зеленими та одночасно хитрими очима чекав на нього у залі.

Жовтенький дуже сильно бажав зробити його своїм діловим партнером, адже саме завдяки йому він зможе продавати свій товар за кордон.

Тому хлопець встав та спустився до свого гостя, який розглядав картини на стінах. Для Дмитра вони були лише дорогим декором, а для Єгорова дуже великою цінністю.

- А ви знали, що майже всі полотна, що тут є, написані художниками під наркотиками? - запитав Єгоров, коли до нього підійшов Жовтенький.

- А ви розбираєтеся у цій дурній мазанині?

- Так, - відповів він. - Мене захоплюють картини, адже всі вони унікальні, проте більшу цінність мають ті, які написані в наркотичному стані. Бо марихуана, амфетамін та навіть коноплі є добрячими стимуляторами. Вони дають можливість талановитій людині розкрити свій потенціал. Однак вони швидко спалюють його, знищують, але дають можливість у короткий проміжок часу творити справжні шедеври.

- Непоганий заклик до вживання наркотиків.

- Це не заклик, а сумна правда. Наркотики - це цілковите зло, але ці картини...

- Я гадаю, що нам варто змінити тему, адже ми не заради цієї мазанини зустрілися.

- Це точно, - усміхнувся Єгоров, який думав не про роботу. Перед його очима стояла чорнява дівчина, яку він побачив із вікна автівки коли їхав. Та незнайомка сиділа на автобусній зупинці та щось черкала олівцем у блокноті. Вона це робила вправно та впевнено. Йому навіть хотілося вийти з автівки та поглянути на малюнок. Олександр не сумнівався, що там шедевр. Але його іномарка рушила далі, а останнє, що він побачив, то очі тієї юної дівчини - вони були сірими та дуже сумними.