Читати книгу - "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"

- Тут одна кімната, вітальня, кухня та ванна кімната. На задньому дворику є шезлонги. А йще є тут міні бар. Беріть звідти що захочете. Ну, ви тут розбирайтесь, а мені треба додому

- Добре, братику. Дякую

- Гарно вам відпочити

Тимур дістав валізи з машини та заніс їх у будинок. Роман поїхав, а ми залишились наодинці. Тимур з посмішкою подивився на мене.

- Лілі, як ти дивишся на те, щоб разом прийняти душ?

- Заманливо... я згодна

Прийнявши разом душ, ми зайшли у кімнату. Я її роздивилась. Хм, нічогенько так. Вітальня світла, просторна. Є великий диван, навпроти стоїть домашній кінотеатр.

Я підійшла до міні бару. І відкрила його, а після роздивилась. Тут є все що мені подобається. Це, що Ромчик спеціально все для нас готував? Якщо так. То дякую йому.

- У мене є пропозиція — я взяла два келихи та повернулась до Тіми, який стояв біля дверей вітальні та витирав голову рушником.

- І, яка ж?

- Вип’ємо по келиху вина та подивимось якийсь фільм

- Хороша пропозиція. Я напевно, погоджусь — Тимур почав сміятись.

Я поставила келихи на журнальний столик. Тіма взяв вино та відкривши його, налив у келихи. А я почала тим часом вибирати фільм.

Ми сиділи та дивились фільм допоки не заснули. Я згадала ті моменти, коли ми ось так засинали просто за переглядом якогось фільму. Згадала коли таке було. Тимур залишився у мене дома, тому що наполягли батьки. А їм дійсно важко відмовити. Це виходить був мій день народження, якщо я не помиляюсь. Це вже так давно було. Після того ми ще багато разів ось так засинали. Коли зустрічались, коли я переїхала до нього. А після коли Данилко засинав, ми сиділи дивились телевізор та засинали під якийсь фільм. Цей вечір виявився не виключенням. Бо втомились. Цей переліт, зустріч з братом, якого не бачила пів року. На свою голову згадали Богдана. До речі, про нього. Данилко дійсно знає, що Тіма не його рідний тато. І вже декілька разів просив мене познайомити його з рідним татом. Але я не хотіла це робити з двох причин. Цей покидьок зрадив мені, коли я була вагітна. А друга причина, вона досить банальна. Я не знала де він живе, де знаходиться. І може він одружився та поїхав кудись. Але зараз, я так зрозуміла, що за всі ці роки у нього нічого не змінилось. Все також такий бабій, яким і був тоді. Він навіть не пам’ятає скільки у нього після мене було жінок. А ще казав мені, коли ми зустрічались “Ти для мене єдина така, моя Квіточко”. І я дійсно як дурепа вірила йому. Але зараз, коли я його побачила. Мені огидно. Огидно на нього дивитись. Огидно згадувати ті часи, коли ми зустрічались. Чому я тоді не помічала Тіму? Такого красивого, доброго та милого хлопця. Зараз я дуже щаслива, що ми разом. Але якби не Богдан, у мене не було б такого чудового синочка як Данилко. Все дуже заплутано. У моїй голові якась каша через все це.

Ми прокинулись о десятій ранку. Вмились та одяглись. Я вийшла на терасу, про яку говорив Ромчик. Та роздивилась навкруги. Всюди зелень. Дерева високі та красиві. Де не де пальми є. А в далині видно дорогу. Але машин взагалі не чутно, хоча вони там їздять. І на вулиці спека.

Тимур вийшов до мене. Та обійняв мене.

- Як же добре з тобою бути наодинці — він поцілував мене у шию.

- Це точно

- Лілі, я пропоную піти поснідати

- Ця пропозиція мені подобається

Ми вийшли з будинку та пішли шукати якусь кав’ярню чи ресторан. Перше, що знайшли, це місцева кухня. Тобто іспанська. Ми зайшли у ресторан. Відвідувачів було багато. Але вільних столиків було достатньо, щоб ще прийняти відвідувачів. Нас радо зустрів адміністратор. Спочатку почав розмовляти іспанською. Та коли зрозумів, що ми її не знаємо. Перейшов на англійську. Добре, що я її знаю. Та й Тіма знає. Пам’ятаю, що він розповідав, що до них якось приїхали студенти з якоїсь країни. Не пам’ятаю вже з якої саме. Так він їм вів лекцію саме англійською мовою.

Нас посадили за столик, що стоїть між вікнами. Які до речі відкриті. Ми почали дивитись меню. Ох, як тут багато не зрозумілих страв. Очі розбігаються. Але, що добре, що написано меню не тільки іспанською, а ще й англійською. Ми вибирали страви довго. Дивились і на страви і на ціни. Вибрали та замовили. А перед цим нам офіціант налив у склянки воду. Що доречно, до такої погоди та й взалі. Я випила трохи води. А після подивилась на Тимура. Він весь час на мене дивиться. Наче запам’ятовує мене.

- Квітко, яка ж ти у мене красива

- Дякую

Нам нарешті принесли страви. Ми почали їх їсти. Вони виявились смачними.

Після сніданку, ми зайшли у магазин, купили собі на обід якісь сендвічі. Поклавши їх дома у холодильник, ми пішли гуляти. Гуляти цим красивими вуличками. Тут все таке незвичайне, красиве. Не обійшлось і без фотографій. Ми багато фотографувались. Думаю, що за тиждень їх буде досить багато.