Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Пролунав грізний голос, і Серафима в паніці почала оглядатися.

— Хто ти? Покажися? — закричала.

— Невже не сумувала за мною?

Почувся жіночий сміх, і Серафима відступила. Більше не гаючи часу, створила нову енергетичну кулю та, прочитавши закляття, кинула її у розлом, повторяючи це знову й знову.

Із закриттям розлому Мирослава глибоко вдихнула та розплющила очі. Стрепенувшись від холоду, зойкнула.

— Мамо? Що… відбувається? Як я тут опинилася?

— Все буде добре, мила. Ми поряд.

Вони піднялися на ноги. Вікторія скинула куртку, і Мирослава, трясучись, одягнула її. Поглянувши на матір, промовила:

— Я боса. В одній піжамі. Замерзла. Не розумію, навіщо прийшла сюди та, найголовніше, я не знаю, що зробила.

— Негайно йдемо звідси! — підійшови до онуки й доньки, схвильовано сказала Серафима.

Вікторія дістала із сумки мобільний телефон. Обійнявши доньку, озирнулася й віддала телефон матері.

— Зателефонуй у таксі, будь ласка. До нашої машини далеко йти.

Вони спустилися із Замкової гори, і їх очікувало вже таксі. У теплому салоні Мирослава відчула тяжкість у повіках і заплющила очі. Час від часу чула голос матері й бабусі. Варто було розплющити очі, то бачила все розпливчато.

Коли таксі приїхало до будинку, Серафима й Вікторія допомогли Мирославі. Вона, тремтячи, ледве дійшла до ліфта. Зайшовши в квартиру, тяжко зітхнула й торкнулася до шиї.

— Я втратила свій кулон, — прошепотіла Міра.