Читати книгу - "Я не люблю каву, Ліна Алекс"

Боковим зором я помічала, як на нашу компанію дивляться нечисленні перехожі. Завтра все місто пліткуватиме. Байдуже. Тут рідко що відбувалося дійсно цікавого, тож найменший привід міг стати подією місцевого масштабу.

Ми зайняли столик у невеличкому закладі, з домашньою привітною атмосферою, ротанговими кріслами, ненав’язливою музикою і суперсмачними капкейками. Фелікс безцеремонно всівся між нами. На столі лежало меню.

– Кажуть, це найкраща кав’ярня у місті. Що порадите, Валенсіє?

– Ем…

Не уявляла, що відповісти. На поміч мені прийшов Фелікс.

– Тут непогано роблять американо, а от латте я не раджу – замало молока і забагато цукру.

– Що ж, тоді три американо, – підсумував Кріс.

– То звідки ви, Крісе? – спитав Фелікс, поклавши підборіддя на складені в замок долоні і ласкаво посміхаючись. 

Я пнула його під столом ногою. Нічого залицятися до мого потенційного… І тут я себе обсмикнула. Не минуло і двох неповноцінних зустрічей, а я вже бачила у Крісові… Кого?

Але ж я зовсім нічого про нього не знаю. Можливо, він одружений або має подругу. Так, без сумніву, такий, як він, не може не мати подругу. От тільки де вона? Мимоволі озирнулася по сторонах.

– Когось ще чекаєте? – у мої думки увірвався тягучий бархатистий баритон.

Я подивилася напроти. За мною зі спокійною цікавістю спостерігали дві блакитні безодні. І я, як то кажуть, залипла. І відпустило мене від доволі відчутного удару по нозі. 

– Ай!

Зиркнула на Фелікса, який наче нічого й не було продовжував витріщатися на нового знайомого.

Принесли каву. Від запаморочливого запаху мене почало нудити, але я зробила маленький ковток і стійко витримала ненависний смак. Швиденько заїла тістечком.

– Справді, непогано, – резюмував Кріс. Він розвалився у кріслі і являв собою зразок впевненості і розслабленості.

– Хто б міг подумати, – сказав Фелікс, – що ця поважна парочка на старості літ вирушить у навколосвітню подорож. А здавалися ж такими сумирними, зайвого цента не витратять. Колись, пам’ятаю, місіс Бейкер влаштувала скандал Мегі, що буцімто пофарбувала її на пів тону темніше, ніж треба, і відмовилася платити два долари.

Здається, я таки щось пропустила, намагаючись не виблювати каву, бо зовсім не второпала, до чого це було сказано.

– Красунечко, з тобою все гаразд? – звернувся до мене приятель, підозріло заглядаючи у мою чашку.

– Так, все добре. То… ви родич? – це я до Кріса, сподіваючись, що вірно ідентифікувала їхню розмову.

– Ду-у-же далекий. Мене викликали приглянути за будинком, поки вони будуть у від’їзді, але я не пожалкував ні секунди, – він виразно глянув на мене.

– Дивно, бо ж вас поранили.

– Пусте. Воно того варте.

У Кріса задзвонив мобільний, він скинув виклик, не глянувши на екран. Це мало означати, що наше товариство цікавить його набагато більше, ніж той, хто телефонував?

– Вам сподобалось наше місто? – Фелікс не припиняв спроб звернути на себе увагу.

– Я ще не встиг з ним докладно познайомитися.

– О! То Валенсія з радістю проведе для вас екскурсію.

Ах ти ж звідник!

– Справді? Я б охоче послухав про пам’ятки місцевого значення.

– А хіба вам не потрібно готуватися до перегонів?

– Для спілкування з вами я завжди знайду час, – він посміхнувся одним кутиком рота.

– Що ж, тоді залишу вас. – Фелікс підвівся, страшенно задоволений собою. – Рекомендую почати з прогулянки Меморіальним парком. Це недалеко.

– Дякую, Феліксе, – я вклала у цю “подяку” вельми відчутний підтекст, на що Фелікс кліпнув очиськами, склав губи в трубочку і поцілував мене в щоку.

Сердитися на нього було неможливо.

– Бажаю вам повеселитися, – і пішов, вихляючи стегнами.

– Веселощі у Меморіальному парку? – Кріс підняв брови.

Я махнула рукою:

– Не сухайте його. Гадаю, вам більше припала б до смаку екскурсія до музею вінтажних автомобілів і мотоциклів Барбера, але для цього потрібно виділити цілий день.

– У вашому розкладі є такий?

Кріс нахилився через столик, і рука його, опущена долонею донизу, посунулася до моєї. Наші пальці опинилися на межі зіткнення.

Я завмерла, очікуючи, що він накриє мою руку своєю. Натомість він вказав на мою чашку:

– Вам не сподобалася кава? 

Не була впевнена, що хочу говорити правду. Всі в моєму оточенні вважали мої смакові вподобання дурістю. А якщо це відлякне Кріса?

Він розсміявся:

– Розслабтеся. Певно, ви просто втомилися після важкого робочого дня. До речі, на роботу не спізнилися?

– Ні. Дякую, що підвезли.

– Завжди до ваших послуг. До того ж, я не міг допустити, що вам знову зіпсували настрій.

– А звідки ви знаєте, де я живу?

Нарешті з’явилася можливість поставити питання, яке мучило мене увесь день.

Раптом моїй руці стало гаряче, жар миттю пробігся тілом, досягаючи серця, – Кріс таки взяв у полон мою кисть і, поволі проводячи великим пальцем кола у центрі, зазираючи мені в очі, нахилився ще ближче і таємничим голос промовив:

– Я слідкував за тобою.