Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Христина розвела руками. Міра, вигнувши брови, обійняла подругу.

— Чому ти не хотіла мені про це розповідати?

Христя знизала плечима й промовила:

— Пробач, я не хотіла обтяжувати тебе своїми проблемами.

— Ти здуріла? — насупилася Міра. — Викинь із голови всякі дурниці. Мені можеш розповідати про все.

Христя, схиливши голову набік, промовила:

— Ти й Дем’ян виглядали такими щасливими та… задоволеними.

— Так, — кивнула Міра. — І у нас є на це причина.

— О-о-о, — вигукнула Христя й заплескала в долоні. — Нарешті! Нарешті це трапилося!

— У тебе так швидко змінюється настрій, що я не завжди встигаю за тобою, — хмикнула Міра.

Христя поглянула через плече Мирослави й, побачивши Тараса, знітилася. Міра, оглянувшись, закотила очі. Поглянувши на подругу, промовила:

— Ти вирішила уникати Тараса? І як це збираєшся робити надалі? Тим паче ти сьогодні йдеш на фехтування.

— Нікуди я не піду, — прошепотіла Христя. — І так, я збираюся уникати Тараса. Так буде краще для нас обох. І всі будуть щасливими. І мені не прийдеться розгадувати таємницю, чому відьмам та перевертням заборонено бути разом.

Тарас, почувши їхньою розмову, нахмурився й, провівши поглядом Мирославу й Христину, зайшов за ними в аудиторію.

Після закінчення пар студенти вийшли з університету й поспішили у своїх справах. Христя, відмовившись від того, щоб Міра й Дем’ян підвезли її додому, пішла на зупинку. Осінній вітер розкуйовджував її волосся, і вона, зупинившись, поправила його. Оглянувшись, побачила, як машина Тараса зупинилася неподалік зупинки. Він вийшов з автівки й направився до неї. Христя, не розгубившись, відчуваючи викид адреналіну в тілі й пришвидшене серцебиття, розвернулася й побігла до маршрутки. Наздогнавши її, зістрибнула, і водій, закривши двері, поїхав. Перевівши подих, дівчина сіла на вільне місце.

«Супер. Дожилася. Тепер постійно буду тікати від нього?» — подумала Христя й зітхнула.

Тарас, спостерігаючи за маршруткою, схилив голову й пробурмотів:

— Втекла.

— І довго ти будеш ганятися за нею? — підійшовши, запитав Микита.

Тарас, стиснувши вуста, оглянувся.

— Не твоя справа, — штовхнув друга плечем.

Микита схопив Тараса за руку.

— Можливо, і не моя. Утім, на тобі мітка вогняної відьми. І ім’я цієї відьми Христина, — промовив і відпустив руку Тараса.

— Не смій чіпати її! — рикнув Тарас.

— Життя покаже! — хмикнув Микита й розвернувшись, пішов.