Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Як все чудово складається! Я все одно буду у твоєму житті, Вікторіє.

— Мені цікаво, як ти зміг купити редакцію? Звідки у тебе такі… статки? — перевела тему Вікторія.

Крістофер, відхилившись на спинку крісла, прижмурився й відповів:

— Коли Дему було десять років, ми шукали вас у Кеймарті. За нами по п’яткам йшли демони мотулу. Був поранений побратим. І ми, як волоцюги. Андервудці надали нам допомогу. Утім, сказали, що ніколи не скажуть де ти і Далія. Воїни були розгнівані, тому прийшлося утихомирити їх. Тоді я вирішив, що варто змінювати наше життя в цьому світі.

Вікторія нахмурилася й зітхнула. Матір не говорила, що дагратіонці шукали їх у Кеймарті. Бейн, побачивши її здивування, продовжив розповідати:

— Перші наші гроші були запозичені не дуже шляхетним методом. Ми, застосовуючи магію, крали гроші в багатіїв. І цих грошей вистачило й нам, і біднякам, які траплялися на нашій дорозі. Ось так шляхетні воїни Дагратіону виживали в чужому для них світі та пристосовувалися до нових реалій. Навіть водіння машини перший раз нам всім далося важко. А потім я вирішив вкласти гроші в криптовалюту. І ми більше не мали потреби ні в чому. Крім того, що продовжували шукати вас по всьому світі.

— Мені тяжко про це говорити, утім, пробач, що була суворою до тебе та до інших. І дякую, що допоміг із відпусткою. І знайшов підхід до Мирослави. Вона виросла без батька, тому чоловіча підтримка їй також потрібна, як і…

Вона замовкла, глибоко вдихнула й відвернулася.

— Як і тобі?

Вікторія перевела подих і, щоб не показати своє збентеження, широко всміхнулася.

— Ну що ж, тоді я буду чекати запрошення на вечерю, — промовив Крістофер.

— Що? — засмілася Вікторія і захитала головою. — Вечеря?

— Це не побачення, — стиснув вуста Крістофер. — Хочу ближче познайомитися з тобою і Мирославою. Зрештою, багато часу й так втрачено.

Вікторія кивнула й схилила голову набік. Крістофер не був таким, як Гідеон. Спокійний, урівноважений, з турботою відносився не лише до Дем’яна, але й щиро хотів ближче познайомитися з Мірою. І цей факт бентежив все більше. Щось у цьому чоловіку заворожувало, і питання було не лише в зовнішності. Це було на рівні емоціональної та душевної близькості, яка з кожним разом зростала.

Вікторія під прямим поглядом Крістофера вийшла з кабінету. Бейн, закотивши очі, поклав лікті на стіл і зітхнув. Йому сподобалася Вікторія з першого погляду. Утім, Крістофер також розумів, що не варто поспішати. Вона, як і Мирослава, повинні звикнути до нього й зрозуміти, що тепер у їхньому житті є і він…

Мирослава й Дем’ян, приїхавши в університет, зустрілися з Христиною. Подруга була засмученою і весь час оглядалася.

— Христинко, з тобою все нормально? — запитала Міра.

— Так. Не хвилюйся. Все нормально, — кивнула Христя. — Ходімо, сьогодні в нас чотири пари й тренування.

— Мене ще не допустили до тренування з фехтування, — знизала плечима Міра.

— А це вже моя провина, — сказав Дем’ян. — Можу виправити її.

— Ні! — поглянувши на Дема, промовила Міра. — Лише не магічним методом.

— Ну що ж, тоді проведемо більше часу разом, — підморгнув Дем.

Христина, помітивши, як Міра й Дем’ян дивилися один на одного, всміхнулася.

— Ви такі милі, — промовила Христя.

Мирослава кивнула й, мигцем поглянувши на Дема, закусила нижню губу. Христина підморгнула подрузі, і вони утрьох пішли в аудиторію.

Міра взяла подругу за руку й прошепотіла:

— Чому ти така напружена? Що трапилося? — Христя захитала головою. Міра зітхнула й додала: — І більше не говори, що з тобою все нормально.

Дем’ян, обвівши поглядом усіх присутніх в аудиторії, поглянув на Міру, потім подивився на Христю й, присівши, промовив:

— Можливо, твоя поведінка через одного знайомого перевертня?

Христина нахмурилася й, стиснувши вуста, відвернулася. Міра штовхнула ліктем у бік Дем’яна й також нахмурилася.

— А що я такого сказав? — знизав плечима Дем.

Христина, побачивши, як в аудиторію зайшов Тарас із друзями, округлила очі. Подумала, якщо Олександр сказав Корнілову, що вона просила в нього адресу, то буде вигляд, ніби вона переслідує його, або гріше, ніби вона закохалася. Хоча, що ще може бути гірше?

Мирослава, озирнувшись, поглянула на Тараса, який у своїй манері дивився з-під лоба на Христю. Зустрівшись із ним поглядом, всміхнулася й кивнула. Тарас стиснув вуста й кивнув у відповідь.

Як тільки закінчилася перша пара, Христя склала рюкзак і швиденько вийшла з аудиторії. Міра побігла слідом за нею.

— Христю, та зачекай ти! — вигукнула Мирослава, і подруга зупинилася.

— Я дещо зробила! — Христина оглянулася. Вона не стримувала себе, тому емоційно промовила: — Я поїхала учора до Тараса додому. Побачила в нього вдома вродливу дівчину й втекла. Потім зателефонувала мама й сказала, що бабуся чекає мене. І розмова була не із самих приємних. Вона заборонила мені спілкуватися з Тарасом та іншими перевертнями. Утім, не пояснила чому. І це мене ще більше дратує. Мене вже дістали якісь вигадані заборони та правила. А Тарас, своєю чергою, порушує всі мої кордони. І мене ще зачепило те, що в Тараса є дівчина. Ось так!