Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

― Ви ж знаєте, ті, хто вбиває за гроші, рідко розповідають про наймача.

― Тому я не відправляю хлопців із гвардії, а прошу тебе. Ти свій у місті, ті, хто живуть поза законом, повірять твоєму слову. І якщо це вирішить справу, я можу запропонувати щось більше.

Ульф виклав на стіл конверт, дістав із нього кілька аркушів, списаних ідеальною строгою в'яззю і прикрашених печатками з відбитком у вигляді лілії.

― Це ― заповнені й підписані мною від імені імперії накази про помилування. Усі злочини, крім тих, які несли пряму загрозу життю членам ясновельможної сім'ї, будуть негайно прощені й забуті, щойно на папері з'явиться ім'я. Більше того, отримувач візьме чималу суму, його звільнять від сплати податків та нададуть права вільного жителя імперії. Загалом тут десять наказів. Чиї саме імена вписати ― вирішиш сам. Можеш використати частково, а можеш знищити всі до єдиного.

Малкон уважно пробігся очима по тексту і навіть трохи присвиснув.

― Це щедро. Дуже. Знаєте, така обіцянка може змусити поступитися принципами кого завгодно.

― Чи збрехати про те, чого ніколи не бачив чи не чув, ― зауважила Мейрам.

― Усе правильно, ― кивнув регент. – Обопільногостра зброя. Але я довіряю вибору Малкона, його чуттю і знанню людей.

― Що ж, хай буде так, ― кивнув воїн.

Ульф помітно розслабився, все-таки Малкон був уже офіційно звільнений від служби і не зобов'язаний виконувати чиїсь накази, а тим більше вплутуватися в інтриги з непередбачуваним фіналом. Якби він сказав «ні» ― Ульфові довелося б шукати інших союзників. Змусити колишнього підлеглого і нинішнього друга пхати руку у вогонь він би не став. У Малкона тепер були дружина, дитина і надія на мирне спокійне життя.

Проте, це саме спокійне життя багато в чому залежало від того, на чию голову буде покладено вінець імператора, а перший і поки що єдиний син не міг впоратися зі стихіями, і це теж, м'яко кажучи, не додавало впевненості в завтрашньому дні.

― Щось ще? ― Малкон чекав продовження.

― Так. Іліяс підозрює, що магічні джерела на півдні знищуються не самі по собі, їх спустошують спеціально, немов випиваючи силу. Я відправив людей перевірити на місці, а тебе попрошу зібрати всі можливі, навіть найбільш дикі й неймовірні чутки. Може статися, що той, хто збирає сили стихій, і є нашим головним противником.

― Не боїтеся, що він із малої ради? ― уточнила Мейрам. ― Зафір вар Іяд не сприймає Вас і, можливо, волів би бачити на троні одного зі своїх синів. Можливо, це хтось із них?

― Перевіряємо. А Навір вар Агдай?

― Навряд чи, ― вона похитала головою. ― Він ненавидів Сабіра, не зміг пробачити публічної страти спадкоємця й улюбленого сина. Але він старий, інших дітей не має, а мстити Аділю йому нема за що. Хоча ручатися головою не можу.

― Залишається ще Вафі бен Зір'яб. Амбітний, але стриманий, терплячий, спостережливий. За ним можуть піти навіть молодші нащадки більш давніх родів, ― зауважив Ульф. ― Але ось біда, за всіма трьома ведеться постійне стеження, і немає жодного факту, що вказує на їх причетність до замаху.

― А якщо вони діяли чужими руками?

― Не виключено. А тому я збираюся охолодити надто гарячі голови найближчим часом. Усі, хто сприяв замаху хоч найменшою мірою, будуть звинувачені в зраді та віддані під суд.

Мейрам важко зітхнула й опустила очі:

― Закони імперії суворі: злочинців чекає страшна кара.

― Так і буде, ― сухо і байдуже відповів Ульф. ― Чаша мого терпіння переповнена. І я особисто простежу за тим, щоб усі члени малої ради бачили виконання вироку.

Золотоволоса жінка кивнула, не заперечивши жодним словом, але в очах її промайнула туга.

― Лорде регенте, можу я сказати щось особисте?

― Звичайно.

― Вибачте, нехай мої слова Вас не образять. Влада ― важкий тягар, вона тисне не тільки на плечі, а й на серце. Наївно було б засуджувати Вас або просити про поблажливість до переможених, якби я була на Вашому місці, вчинила б так само. Робіть, що повинні в ім'я справедливості, але благаю, не дозволяйте ненависті приймати рішення за себе.

Малкон підсів до дружини ближче і злегка обійняв її за плечі. Мейрам продовжила:

― Коли я приїхала в Недоре і близько познайомилася з Вами, Вашою сестрою, леді Віалою, лордом Хальвардом та іншими, я була вражена, наскільки ви всі були позбавлені холодної бездушності, до яких я звикла з дитинства. Не втратьте цього почуття, без нього життя багато в чому втрачає сенс.

― Ваші слова почуті, леді Мейрам. Дякую за турботу.

Регент встав, підняв пошарпаний тюрбан, накинув на обличчя щільну тканину.

― Мені час. Я розповім про Ваше прохання Іліясу, Лікіт проведе до Вас верховного жерця сьогодні ж увечері, щойно його супутниця, Лейла, покине місто. Якщо з'являться новини ― дайте знати.

― І ще одне: передайте Арселії, що я сумую за нашим розмовами, ― попросила Мейрам. ― Вона підтримала мене в страшні дні, я не відвернуся від неї зараз. Бережіть її.

― Обов'язково, ― голос Ульфа потеплішав, немов північанин згадав про щось дуже хороше. ― Зроблю все, що в моїх силах, можете не сумніватися. Арі ― справжній скарб, мені пощастило, що доля звела нас так близько. Але мені вже час. Малконе, леді Мейрам, моє шанування, ― Ульф швидко вклонився і вийшов.

***

Коли двері за регентом зачинилися, чоловік і жінка перезирнулися.

— А ти боєць, — Малкон підморгнув дружині. — Кров роду Фарріт сильна, і магія тут ні до чого. Що б не відбувалося, дієш, як справжній правитель! Не хочеш повернутися до двору?

— Аякже, — Мейрам фиркнула, обійняла його за шию і ніжно торкнулася носом щоки. — Як і годиться вихованій жительці півдня, я займу місце поряд із чоловіком — вона трохи відсторонилася. — До речі, мені здалося, чи голос Чорного Вовка незвично здригнувся на останніх словах?

— Схоже на те, — Малкон здивовано знизав плечима. — Заприсягтися не можу, але — «Арі»?! Без титулу або хоча б повного імені?

— Кумедно, вони й справді чудово підходять одне одному, — Мейрам провела пальцями по щоці чоловіка. — Вперті, цілеспрямовані, замкнуті зовні й такі живі всередині. Добре б знайти якусь лазівку, що дає їм шанс.