Читати книгу - "Закохай мене в себе, Вікторія Вецька"

— Ви знущаєтеся з мене, чи що? Я за вашими словами, лялька! Я не буду нічого робити, зрозуміло? — відповів напрочуд голосно я.

— А під дулом пістолета зробиш? — поглянула єхидно Єва.

Один з охоронців підійшов до мене і направив пістолет до голови. Я стояв спокійно, а потім вирішив відволікти увагу усіх.

— Вибачте, але на вашій доньці повзає павук, —промовив я, стаючись тримати серйозний вираз обличчя.

— Павук, батько забери його! — почала верещати дівчина.

— Чого ти стоїш, забери в неї павука! — заволав Грановський до охоронця, який тримав пістолет біля моєї скроні.

Скориставшись ситуацією я швидко покинув дім, і сів за своє авто. Від’їхав декілька кілометрів і зупинився. Серця в грудях б’ється, як скажене. Беру пляшку води роблю ковток. І збираюся з думками.

Який же цей Грановський нікчемна людина, а його донька ніколи не знала слово «ні» ось і звикла, що всі повинні виконувати її забаганки. І мало того в цієї дівчини, ні поваги, ні совісті, до людей. Впевнений вона народилася без цих двох якостей. Радий, що все обійшлося добре, для мене бо наступного такого разу може і не пощастити. Треба бути обережним з цими Грановськими, а то відчуваю другий візит до лікарні мені буде гарантований. І то якщо потраплю до лікарні то ще легко відбудуся, адже такий мерзотник і вбити може.

Потрібно десь дістати швидко гроші. Але де можна взяти таку величезну суму? Ну, звісно мене в таку халепу міг втягнути лише батько. І на все, про все в мене лише тиждень. Тут навіть всіх моїх збережень не вистачить, щоб покрити батьковий борг. Може продати його антикваріат, яким він дуже сильно дорожить. Щоб знав як у подібні ситуації вплутувати сина. Головне позичив він, а віддавати я повинен. Треба влаштувати аукціон на якому я зможу продати всі його антикварні речі. Але цього однаково не вистачить потрібно продати ще щось.

Зараз напевно поїду до знайомого, який займається аукціонами. І домовлюся з ним про все. Надіюсь батькового добра вистачить, щоб зібрати хоча б половину суми. А там вже сто тисяч візьму з батькового сейфу.

Після тяжкого виснажливого дня, я нарешті повертаюся додому. В думках хочеться лише змити весь бруд сьогоднішнього дня і лягти спати. Сил просто немає ні на що. Відкривши двері я заходжу до кухні. Світло в кімнаті приглушене, на столі стоять два келихи, свічки, посеред столу пиріг і декілька закусок. Невже Мирослава вирішила влаштувати романтичний вечір?

— Коханий, ти вже вдома! — голос коханої переливається ніжністю, і вона обіймає мене, навіть не давши відповісти.

Мій погляд залишається прикованим до неї – вона перефарбувала волосся, і цей новий образ надає їй ще більшої  чарівності.

— А що це ти романтичний вечір приготувала в знак вибачення за документи, — вимовив я дивлячись на Миросю.

— Так, але те що документи знищила Соломія, може, то на краще, — промовила вона жалісними тоном.

— Не знаю, але батько мене в конкретну халепу затягнув.

— Невже все настільки серйозно, — залунав стурбований голос коханої.

— Та дрібниця, знайду гроші, і поїдемо з тобою в село.

— В село? Чому? — Мирослава здивувалася, і в цей момент я відчував, що вона ніколи не була в селі.

— Я хочу, щоб ти познайомилася з моїми дідусем і бабусею, — мило посміхнувся їй у відповідь.

— Вони ще живі? — запитала здивовано Мирося.

— Так, звісно! Я впевнений, що тобі сподобається. 

Я обняв її, намагаючись зняти її сумніви.

— До речі дуже гарний колір, але чому ти вирішила пофарбуватися?

— Чомусь захотілося змінити на природній колір волосся, тим паче волосся відросте і не так буде видно, що воно фарбоване.

— Добре, я в душ. Через десять хвилин буду.

Змивши з себе всі залишки сьогодення, я вийшов до кухні в одному халаті протираючи мокре волосся рушником. На кухні вже була підготовлена вечеря. Мирослава, яка виглядала чарівно, посадила мене за стіл і посміхнулася. Її вираз обличчя, її погляд — все це наповнювало мене теплом і коханням.

— Сідай, курка, якраз вже приготувалася! — промовила Мирослава, і я не витримав, обійняв її.

Ці миті були тими, заради чого варто боротися і не здаватися. Я дивився їй ніжно в очі та злегка посміхався, а вона дивилася на мене. Залишалося лише вирішити справу з Грановським, і ми з Мирославою зможемо нарешті насолоджуватися щасливим майбутнім, яке належить тільки нам.