Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

у ньому жодним словом не згадувався висновок власне американської юридичної фірми — висновок, що його адвокат Крейн викликав у приватній «Пояснювальній записці до документа», — тобто, по факту, доказу будь-яких злочинних намірів Тимошенко «практично не існувало». Пізніше приховані урядом Януковича документи продемонструють, що початкові чернетки звіту «Скаддена» містять зроблені від руки приписки українських посадовців, покликані зробити звіт «більш прихильним» до обвинувачувачів Тимошенко. Після заяви «Скадден», який стверджував, що мусив відбиватися від несусвітніх пропозицій, Манафорт зрозумів, що «без підтасовок не обійшлося».

У будь-якому разі, усе дотичне до корупції в Україні їхало, як добре змащений віз. З Тимошенко, упакованою за ґрати, стертою на порох американськими піар-фірмами, юридичними конторами та усіма, кого Манафорт спромігся залучити до справи, російська людина в Україні, Дмитро Фірташ, відновив угоду, яка стала ще кращою, ніж раніше. Операційні прибутки його компанії за 2012 і 2013 роки сумарно склали майже 4 мільярди доларів. Маючи гроші, достатні для корупційного роз’їдання будь-якого чинного проукраїнського уряду, путінська монополія з постачання природного газу мечем зависла над українським народом.

Путін сказав би, що все йде за планом, коли Янукович відмовився від своєї передвиборчої обіцянки (агов, мали ж його за щось обрати, хіба не так?) наблизити Україну до тіснішої співпраці і, можливо, навіть до членства у Європейському Союзі. Путін знав, що цього ніколи не станеться і статися не може. Проблема полягала в тому, що українцям, здається, ця ідея справді припала до душі. Навіть коли Путін пообіцяв 15 мільярдів доларів нової допомоги Україні, тоді як Європейський Союз не міг запропонувати навіть 1 мільярда, бажання українського народу було цілком зрозуміле. Незалежно від щедрот Путіна, українці хотіли в ЄС. Прибічники демократії знову почали повстання, і те, що почалося 21 листопада 2013 року як невеличка демонстрація на Майдані, усього за кілька днів виросло до стотисячної демонстрації. Протестувальники, взявши під контроль Майдан, відмовилися його залишати. Жорстокий розгін міліцією в останні дні листопада анітрохи не применшив завзяття. Перед лицем озброєної і готової стріляти охорони Януковича налаштовані рішучіше за Дон Кіхота протестувальники, використовуючи як захисні обладунки каструлі і сковорідки, виходили на вулиці. Юрба розросталася. І розросталася.

Путін вважав, що коли силовики не розженуть натовп, то розжене зимний київський січень. Він помилявся. У лютому, коли почалася Олімпіада в Сочі, ніхто не розійшовся. Десятки тисяч людей, у скроєних власноруч із кухонного начиння обладунках ХХІ століття, юрмилися, щоб зігрітися, навколо розкладених у жерстяних бочках багать. Протест перетворився з демонстрації на честь ЄС у демонстрацію на честь демократії як такої — народовладдя. Українці називали це Революцією Гідності. Що більше ставало демонстрантів у Києві, то сміливішими вони ставали. 18 лютого 2014 року озброєні камінням, палицями й пращами, вони не знітилися перед лавами брутальних силових структур Януковича (серед них було чимало найманців з дубинками, сльозоточивим газом і вогнепальною зброєю), щоб йти на український парламент — Раду. Коли того пообіддя силові структури Януковича почали стріляти в протестувальників, юрба відступила за барикади на Майдані і лишалася там упродовж жахливої ночі, захищена вогняним колом. Наступного дня силові структури Януковича розчохлили автомати й вивели на дах більше снайперів. І список жертв серед цивільного населення зростав. «Нам не страшно померти за свободу, — вигукував один з нескорених учасників акції, стоячи із саморобним щитом, у пластиковому шоломі й медичній масці. — Свобода для нас! Свобода — наша! Ми переможемо, й Україна буде частиною Європи, і Україна стане частиною вільного світу. Ми ніколи не будемо рабами. Ми будемо вільними». Путін спостерігав за цим зі зростаючим відчуттям люті. Біля самісінького його порогу була західна змова! Увесь цей безлад спричинився через Америку. Він був того певен.

Путін також був у курсі й інших новин, які останнім часом надходили з України — дуже тривожні повідомлення з енергетичного фронту. Українські компанії нарощували власний видобуток на газових і нафтових родовищах країни, укладаючи виробничі угоди з провідними західними компаніями. Вони також можуть бурити сланцеві пласти! В Україні вже денний видобуток нафти сягав 400 барелів, і Бог знає, як багато природного газу, щойно почнеться його серйозний видобуток. Українські чиновники вже обговорювали можливість видобувати кожен потрібний країні кубометр природного газу на своїй території. І мати можливість експортувати газ у Європу для заробітку. Це обурювало Путіна, який живився з прибутків від продажу природного газу в Європу і який утримував інші країни на своїй орбіті завдяки отриманим від енергетичних носіїв контролю, корупції і грошей. Путін міг принаймні підіграти українському дражливому й корумповану крену у бік політичної незалежності. Підтримати ідею енергетичної незалежності України, яка, безсумнівно, спричинила б справжню незалежність України, він не міг. Горе російському лідеру, який втратить контроль над Україною. Особливо нині.

Тоді так і сталося. Напередодні фінального дня Олімпіади в Сочі Янукович втратив самовладання, відкликав свої силові структури, підібгав хвоста і втік. Він віддав Київ і керівництво країною демократично налаштованим революціонерам. Український парламент зібрав позачергову сесію; депутати проголосували про усунення Януковича від влади на підставі його втечі. Рада наказала негайно звільнити Юлію Тимошенко. І проголосувала за передачу Януковича і його спільників до міжнародного трибуналу, щоб вони відповіли за «злочини проти людства». Члени Верховної Ради навіть представили новий закон, яким українська мова оголошувалася офіційною мовою країни. Більше ніякої російської.

Російській справі не пішло на користь, коли звичайні українці вторглися у президентське лігво на березі озера на околицях Києва. Вони оприлюднили фотографії його зоопарку, повного павичів, страусів і диких кабанів, дорогих вин, позолочених годинників і унітазів, золотого батона завбільшки зі справжній хлібний батон, бані, дюжини ретро-автомобілів, несправжніх руїн (які намагалися скидатися на грецькі), поля для гольфа на вісімнадцять лунок і плавучої копії іспанського галеона, який слугував президентським рестораном. Це все не йшло у жодне порівняння з контрабандою курей у провінції.

Кілька днів по тому Янукович вигулькнув на поверхню у Харкові, оплоті Партії регіонів на проросійській східній частині країни, і нагадав усім: що б не сталося у Києві, він лишається «законно обраним президентом». Але навіть там він зіткнувся з протестами. Прямісінько на його рідних вулицях перед ним постали тисячі співвітчизників, які скандували: «Україна — не Росія! Україна — не Росія! Україна — не Росія!» Янукович втік до Москви.

Путін поклав край спробам поводитися по-людськи. Він мав справу зі Сполученими Штатами, які пхали носа не в своє просо. Вважав, що Штати вклали 5 мільярдів доларів у просування в Україні перемоги Заходу. Віцепрезидент Джозеф Байден упродовж років навідувався до