Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Переказувати все було дивно. Дивно і, чесно кажучи, все здавалося якимось далеким. Слухаючи власний голос, я чомусь ледве сам вірив у той шлях, який я пройшов від ночі з розбризканою кров’ю, криками і галюцинаціями, через відбиті машинами пустирі Нового Хоко й знову на південь, тікаючи від свого двійника. Донкіхотська шляхетність у портовому барі, несамовитий шизофренічний секс і неодноразова втеча через воду в товаристві таємничої й ушкодженої жінки з волоссям із живої сталі, гірські перестрілки з власними відколинами серед руїн марсіанського спадку.

Сильва недарма в тіні під краном охрестила мене Мікі. То була чиста тобі експерія.

Не дивно, що Радулові Шегешвару було важко змиритися з тим, що я зробив. Якби тому чоловікові, котрий прийшов до нього два роки тому за підтримкою, розказали цю байку про нелогічну прихильність і пов’язану з нею зміну курсу, він би зареготав, не вірячи своїм вухам.

Ні, ти б не сміявся.

Ти б холодно і відсторонено дивився і слухав би одним вухом, і думав би про щось інше. Про наступний напад на Нове Одкровення, про кров на клинку «Теббіта», про яму з крутими стінами в Трав’яному Обширі й пронизливі крики, що лунають без кінця…

Ти би просто знизав плечима на цю розповідь, правдиву чи ні, вдовольнившись тим, що мав замість неї.

Але Кої увібрав усе без жодного слова. Коли я зупинявся й дивився на нього, він ні про що не питав. Просто терпляче чекав, а одного разу, коли я був збився, він єдиним стриманим жестом попросив мене продовжувати. Нарешті, коли я закінчив, він трохи посидів, а тоді кивнув сам до себе.

— Ти кажеш, що вона називала тебе різними іменами, коли повернулася?

— Так, — посланська пам’ять підняла їх для мене з нераціональних глибин. — Одісей. Оґава. Вона думала, що я один з її бійців, із батальйону Тецу. З Чорних бригад.

— Он як, — він відвів погляд, його обличчя не розшифровувалося. Голос лунав м’яко. — Дякую, Ковачу-сан.

Тиша. Ми з Бразилом обмінялися поглядами. Серфер кахикнув.

— Це погано?

Кої втягнув повітря так, наче воно його пекло.

— Помочі від цього мало, — він знову глянув на нас і сумно всміхнувся. — Я був у Чорних бригадах. Батальйон Тецу до них не належав, вони були окремим фронтом.

Бразил знизав плечима.

— Може, вона переплутала.

— Так, може бути, — але сум з його очей не зник.

— А імена? — спитав я. — Ви їх упізнаєте?

Він похитав головою.

— Оґава — поширене прізвище на півночі, але мені здається, що я таких не знав. Важко сказати напевне, бо минуло стільки часу, але якось воно не дзвенить. А Одісей, гм, — знизав плечима. — Є сенсей, що викладає кендо, але не думаю, що в минулому вона була квеллісткою.

Ми трохи посиділи тихо. Нарешті, Бразил зітхнув.

— От гадство.

З якоїсь причини цей крихітний вибух ніби оживив Кої. Він знов усміхнувся, і цього разу з таким проблиском, якого я раніше не помічав.

— Ти ніби розчарований, друже мій.

— Ну, так. Я справді думав, що таке може статися, розумієте? Думав, що ми справді візьмемося й зробимо це.

Кої потягнувся до тарілок і почав прибирати їх на поличку за своїм плечем. Його рухи були плавні й економні, і водночас він говорив.

— Ви знаєте, який день буде наступного тижня? — спитав він, ніби щоб підтримати розмову.

Ми обидва блимнули на нього.

— Ні? Як нездорово. Як легко ми з головою замотуємося в наші власні тривоги, га? Як легко ми відступаємо від ширшої картини життя, яким живе більшість. — Він схилився вперед, щоб підібрати дальші тарілки, і я подав їх йому. — Дякую. Наступного тижня, при його кінці, випадає день народження Конрада Гарлана. У Міллспорті святкування будуть обов’язковими. Безжальні салюти й урочистості. Хаос людей на дозвіллі.

Бразил допетрав раніше за мене. Його обличчя освітилося.

— То значить?..

Кої лагідно всміхнувся.

— Друже мій, з того, що я почув, таке справді може статися, за твоїм химерним означенням. Але може чи не може, а я скажу тобі, що ми таки візьмемося й зробимо це. Тому що в нас дійсно нема іншого вибору.

Я й досі не міг повірити, що він сказав це, хоч і хотів почути саме такі слова. Їдучи на південь, я уявляв, що, можливо, Бразил і Відаура та ще скількись вірних неоквеллістів стануть на мій бік, якою б дірявою не була їхня ідейна мотивація. Але Бразилова розповідь про інфошрапнель, те, як вона лягала на умови й обставини Нового Хоко, і розуміння того, що вона отримана від того, хто був там і хто знає, а ще зустріч із цим самодостатнім чоловічком з таким серйозним підходом до садівництва і їжі — все це підштовхувало мене до запаморочливого краю усвідомлення того, що я марно витрачаю час.

Розуміння того, що це не так, майже сп’янило мене.

— Подумайте, — сказав Кої, і в його голосі ніби щось змінилося. — Може, цей привид Наді Макіти справді є саме ним — привидом. Але хіба цей привид не достатньо пробуджений і мстивий? Хіба самого його вже не стало досить, щоб олігархи запанікували й ослухалися угод, якими пов’язані зі своїми ляльковиками з Землі? Хіба тоді можемо ми не взятися за це? Як же тоді можна не вирвати з їхніх рук об’єкт їхнього жаху і люті?

Я обмінявся з Бразилом ще одним поглядом. Звів брову.

— Це буде нелегко продати, — похмуро сказав серфер. — Більшість колишніх «Жучків» підуть на бій, коли думатимуть, що ідуть виручати Квеллу, і переконають в цьому інших. Але не впевнений, що вони зроблять це заради пробудженого привида, хай там якого до всирачки мстивого.

Кої закінчив прибирати тарілки, взяв серветку й оглянув долоні. Знайшов смужку соку ланцюжиці на зап’яс й обтер його з прискіпливою увагою. Говорячи, він не відводив очей від руки.

— Якщо хочеш, я поговорю з ними. Але якщо в них немає власних переконань, то й сама Квелла не кликала б їх до бою, і я не збираюся.

Бразил кивнув.

— Чудово.

— Кої, — мені раптом закортіло знати. — Ви вважаєте, що ми женемося за привидом?

Він видав тихенький звук, щось поміж сміхом і зітханням.

— Ми завжди ганялися за привидами, Ковачу-сан. Хіба може бути інакше тепер, коли ми живемо так довго?

Сара.

Я притлумив почуття, думаючи, чи помітив він, як сіпнулася шкіра коло моїх очей. Думаючи в раптовому нападі параної, чи він уже якимось чином не довідався. Мій голос прорипів: