Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Він блимнув і раптом знов усміхнувся.

— Ні, не про це. Ти питав, чи вірю я, а я ухилився від твого запитання. Даруй мені. На пляжі Вчира дешева метафізика й дешева політика ідуть пліч-о-пліч, і на обидві часто є попит. Доклавши трохи зусиль, можна так-сяк прожити, роздаючи їх, але такої звички потім важко позбутися. — Він зітхнув. — Чи вірю я, що ми маємо справу з поверненням Квеллкристи Сокольничої? Я всіма силами душі хочу вірити, але як будь-якому квеллісту, мені належить подивитися на факти. А факти не підтверджують того, у що я хочу вірити.

— Це не вона.

— Малоймовірно. Але в одну менш гарячу мить сама Квелла якось запропонувала вихід із такого положення. Якщо факти проти тебе, казала вона, але ти не можеш перестати вірити — тоді принаймні не квапся судити. Почекай і побачиш.

— Можна сказати, що ця думка доволі ефективно утримує від дії.

Він кивнув.

— Здебільшого так і є. Але в цьому випадку питання того, у що мені хочеться вірити, не має стосунку до того, діяти нам чи ні. Тому що я вірю ось у що: навіть коли цей привид матиме для нас вагу талісмана, його час — зараз, а його місце — серед нас. Так чи інакше, прийдуть зміни. Гарланіти бачать це так само ясно, як і ми, і вони вже зробили свій хід. Нам лиш залишається зробити наш. Якщо врешті-решт мені випаде битися й померти за привид і пам’ять Квеллкристи Сокольничої, а не за неї саму, то це краще, ніж зовсім не боротися.

Ці слова луною гуляли в моїх думках ще довго після того, як ми залишили Сосекі Кої готуватися й погнали жучка назад Смугою. Вони, і його просте запитання. Просте переконання, що стояло за ними.

Хіба пробудженого і мстивого привида не достатньо?

Але для мене все було трохи інакше. Тому що цього привида я тримав у руках, я дивився, як місячне світло рухається по підлозі хатини в горах, поки вона поринала від мене в сон, не знаючи, чи прокинеться знову.

Якщо її можна знову пробудити, я не хотів бути тим, хто розповість їй, що вона таке. Я не хотів бачити її обличчя в ту мить, коли вона дізнається.

Розділ двадцять шостий

Далі все пішло швидко.

«Є думка, і є дія, — сказала якось молоденька Квелла, щедро крадучи, як я дізнався пізніше, з давньої самурайської спадщини Світу Гарлана. — Не слід їх плутати. Коли надходить час діяти, думка вже має бути закінчена. Коли почнеться дія, для думки вже не буде місця».

Бразил повернувся до інших і представив рішення Кої як своє. Від тих серферів, які досі не пробачили мені Санкцію-IV, полетіли бризки суперечки, але їх вистачило ненадовго. Навіть Марі Адо відкинула ворожість, наче зламану іграшку, коли стало зрозуміло, що я лиш побічно пов’язаний зі справжнім ділом. Одне за одним, у намальованому західним сонцем затінку й світлі спільної вітальні люди Вчири дали свою згоду.

Виходило, що пробудженого привида таки буде досить.

Складові частини рейду склалися разом з такою швидкістю та легкістю, що комусь вразливішому в цьому могла привидітися прихильність богів чи агентів долі. Для Кої то просто були течії історичних сил, в яких можна було сумніватися не більше, ніж у законах гравітації чи термодинаміки. То було підтвердження того, що час настав, що політичний казан кипів через край. Звісно, він мав пролитися, звісно, все мало полетіти в одному напрямку, на підлогу. Куди ж іще? Я сказав йому, що вважав це фортуною, а він тільки всміхнувся.

Хай там як, усе склалося докупи.

Команда: «Блакитні Жучки». Вони вже ледве існували як організація, але у нас зібралося чимало старих учасників, які сформували ядро, близьке до легендарного. Новачки, притягнуті за минулі роки гравітаційною силою легенди, прикинули, що чисельна пропорція на їхньому боці, і зажадали права за свою співучасть називатися відповідно. Ще через скількись років Бразил навчився довіряти декому з них. Він бачив їх на дошці й у бою. Що важливіше, він бачив, як усі вони доводили свою здатність прийняти Квеллину максиму й продовжувати жити повним життям, коли збройна боротьба була недоречна. Разом давні й молодші стали настільки близькі до бойової бригади квеллістів, наскільки її можна було отримати без машини часу.

Зброя: недбало припаркований на задвір’ї військовий глісер символізував тенденцію, яка поширилася Смугою вздовж і впоперек. «Жучки» були не єдиними, хто крутив серйозні справи й укрився на Вчирі. Хай там що приваблювало Бразила і схожих на нього до хвиль, але то був загальний потяг, що легко проявлявся через ентузіазм до порушення закону в десятку різних типів народу. Сорстаун аж кишів бандюками на пенсії й революціонерами, і здавалося, що жоден із них не хотів прощатися зі своїми іграшками назавжди. Потрусиш Смугу, і залізо посиплеться з неї, як пляшечки й секс-іграшки з постелі Міці Гарлан.

Планування: переоцінене, на думку більшості Бразилової бригади. Рильські Скелі були не менш сумнозвісні, ніж стара штаб-квартира таємної поліції на бульварі Шімацу — та, котру воячка Чорної бригади Іфіґенія Дім зрівняла з землею, залишивши самі лиш димні уламки, коли її спробували допитати, а натомість зачепили імплантовані вибухові ензими. Бажання зробити те саме на Рилі висіло в повітрі нашого будинку. Довелося витратити чимало часу, щоби переконати найгарячіших з новонабраних «Жучків», що приступ на Скелі ва-банк був би самогубством нескінченно менш продуктивним за те, котре випало вчинити Іфіґенії.

— Не можна їх звинувачувати, — сказав Кої, і бригадне минуле раптом зблиснуло в його голосі клинком. — Вони доволі довго чекали нагоди змусити когось поплатитися.

— Не Деніел, — підкреслив я. — Він прожив заледве два десятиліття.

Кої знизав плечима.

— Лють до несправедливості подібна до лісової пожежі — вона перескакує перепони, навіть такі, що розділяють покоління.

Я зупинився й глянув на нього. Легко зрозуміти, як його могло занести не туди. Зараз ми обидва стали морськими велетнями з легенд, стоячи по коліна у віртуальному океані поміж островами й рифами Міллспортського архіпелагу в масштабі 1:2000. Сьєрра Трес зібрала кілька послуг зі своїх боржників-гайдуків і забезпечила нам трохи часу в картографічному конструкті високої деталізації, котрий належав компанії морських архітекторів, чиї методи управління фінансами не витримали б уважного погляду юстиції. Вони не скакали від радості, почувши, чого від них просять, але саме так і буває, коли приятелюєш з гайдуками.

— А ви колись бачили справжню лісову пожежу,