Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

Мирослава ніколи не вважала себе особливою до тих пір, доки не дізналася таємницю родини. Вона навчилася приховувати свою магію, тому що не хотіла здаватися іншою в суспільстві, в якому засудження та нерозуміння здавалося звичайними вчинками. Дівчина відмінно навчалася в школі, потім в університеті, відвідувала фехтування, приймала участь у змаганнях і планувала своє подальше життя. І хотіла стати журналісткою, як мама. І весь її світ перевернувся догори дриґом в той момент, коли вперше зустріла Дем’яна.

Чим більше Мирослава пізнавала містичний світ, тим менше часу в неї було на навчання та нормальне людське життя. Вона хвилювалася, щоб її не вигнали з університету через прогули та суперечки з однокурсниками, які з кожним разом все більш агресивно ставилися не лише до неї, але й до Христини та тих, хто був частиною надприродного світу. І втримати баланс становилося все тяжче…

Як захистити рідних та близьких людей? Як не втратити людяність у боротьбі з тією, яка прийшла з іншого виміру заради того, щоб забрати її силу? Мисливці й демони мотулу все більше почали атакувати людей. На противагу їм були дагратіонці, київські відьми й перевертні. Утім, сили все одно були нерівними, адже страх людей породжував люту ненависть до всіх. І люди не бачили, хто дійсно ворог. Хто їх направляє у своїй злобі й хто справжній ляльковод.

Утім, попри всі проблеми, а вони були, ніби снігова лавина, яка намагалася знищити все довкола, залишаючись наодинці з Дем’яном, Міра на кілька годин мала змогу забути про все. Він був поряд. Він став її якорем і підтримкою. Вона кохала й була коханою, і за ці почуття завше варто боротися.

Міра бачила, як іскрилися очі від щастя в матері, коли з нею був поряд Крістофер. Помічала часом розгублений та втомлений погляд бабусі. Бачила, як Христинка, продовжуючи уникати Тараса, мучилася. І їм обом було тяжко. По факту, таємниця київських відьом та перевертнів Мирославу не обходила, і бабуся одного разу сказала, щоб вона не втручалася, утім… це була б не Міра, якби дозволила подрузі й надалі страждати. І після того, як вона відчула сильну вогняну магію Христини, зрозуміла, що в Тараса з Христею є певний зв’язок, який вже неможливо розірвати.

— Христино, і довго ти будеш тікати від Тараса? — склавши підручники в сумку, запитала Міра.

Христя, оглянувшись і пересвідчившись, що в аудиторії вже нікого не було, знизала плечима й, поглянувши на подругу, сумно відповіла:

— Сьогодні його не було в університеті. І в мене протягом дня таке дивне відчуття, що з ним щось трапилося… погане.

— Так, можливо, все ж таки варто з ним поговорити наступного разу?

— Тарасу байдуже на мене, — зітхнувши, опустила голову Христя.

— Ти впевнена в цьому?

Христина закотила очі. Мирослава, стиснувши долоню подруги, схилила голову набік і тихо сказала:

— Коли я знепритомніла, ти не відпускала мою долоню. Я відчула твою магію.

— Я не настільки сильна, — знизала плечима Христя.

— Помиляєшся, — примружившись, сказала Міра.

— Я не розумію, про що ти, — захитала головою Христя. — І взагалі, тебе не чекає Дем’ян?

Мирослава вигнула брови.

— У Дем’яна є важливі справи. А ти не уникай розмови.

Мирослава побачила, як в аудиторію зайшла Леся. Перевівши подих, відпустила руку Христі.

— Я забула книгу, — повільно підіймаючись по східцям, сказала Леся.

— Лесю, але ж тебе сьогодні не було на парах, — Мирослава, розгледівши чорну ауру Лесі, схопила Христю за руку й потягнула до себе.

Подруга зойкнула й, поглянувши на Міру, запитала:

— Що таке?

— Краще я відповім, що таке! — оглянувшись, посміхнулася Леся й, раптово здригнувшись всім тілом, глибоко вдихнула й через кілька секунд додала: — Мирослава побачила мою чорну ауру. Адже так?

— Лесю, що з тобою трапилося? — запитала Христя й відчула, як її серце нестримно калатає в грудях.

Мирослава стиснула руку подруги й, прискіпливо оглядаючи Лесю, промовила:

— Корнелія. Вся справа в ній.

— Я не бажала цю силу, — розвела руками Леся, і на її долонях з’явився чорний згусток. — У всьому винні мої батьки. Я не хочу вам нашкодити. Утім… і не можу не підкоритися.

— Лесю, що зробили твої батьки? — запитала Христя.

Обличчя дівчини стало викривленим. Вона голосно закричала:

— Попри мою волю зробили з мене монстра!

— Лесю, ми можемо тобі допомогти, — промовила Міра й простягнула до неї руку. — Ти повинна боротися!

— Боротися! — злісно засміялася Леся. — Мирославо, та чорна відьма попереджала мене, що ти саме так і скажеш! Утім, я прийшла не за тобою, — додала Леся й поглянула на Христину.

Мирослава стиснула кулак і перевела погляд на здивовану Христю.

— Якщо я досягнення цілей, щоб маніпулювати Мирославою, то я відмовляюся бути піддослідним кроликом, — знизала плечима Христина.

— Твоя бабця, Верховна відьма, вигнала моїх батьків із київської общини. Тому це помста не лише Мирославі та її рідним, але й Пелагеї також! — гнівно сказала Леся, і на її обличчі з’явилися чорні жили.