Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

— Які чудові мускули, тверді, мов сталь, браво, юначе! Як ти викохав такі?

— Футбол, гімнастика, лижні походи, плаваю з дитинства, веслую, — поспішно став перераховувати Руал.

І захоплений лікар забув перевірити зір у новобранця. А може, подумав, що в такого здоров'яка очі мають бути як у орла.

— Годен до стройової служби, — заявив лікар, не відаючи, що цим самим вирішив майбутнє Руала.

В гарнізоні Моен новобранець Руал Амундсен був взірцем дисциплінованості й виняткової фізичної витривалості. Він, не змигнувши оком, виконував усі накази сержанта. Той ні до чого не міг прискіпатися. Нескінченні «лягай» і «вставай», плазування в болоті й форсовані марші, коли на плечах треба було нести ще й важку амуніцію, не виводили Руала з рівноваги і не втомлювали.

— Єдине, що можна було б йому закинути, — сказав якось, розмовляючи з своїм товаришем по службі, сержант, котрий спеціально створював для Руала труднощі, щоб випробувати його, — забагато читає. Щодня купує по кілька газет і уважно переглядає від першої до останньої сторінки, немовби шукає там чогось.

— То його особиста справа, не чіпляйся, — відповів той.

Сержант не помилявся. Руал гарячково вишукував і читав статті, в яких писали про підготовку Нансена до нової експедиції. На спеціально збудованому для нього судні великий Фрітьоф збирався вирушити на завоювання того таємничого географічного пункту, який звався Північним полюсом і поки що був білою плямою на карті Арктики.

Солдат Амундсен нетерпеливився. Він віддав би життя, аби тільки попливти з Нансеном. А тут іще, як на зло, товариші допитуються, чи не родичем йому доводиться Антоній Амундсен, що бере участь у цій експедиції. Справді, є ж там на борту якийсь Амундсен, то чому б не бути там і Руалу? Ще одне випробування. Чи виробив він у собі рису характеру, яку повинен мати кожен полярник — витримку? Адже Нансен виявив неабияку витримку, готуючи свою незвичайну експедицію два роки.

Поверпувшись з війська додому, де віяло пусткою, Руал почав обмірковувати, як найшвидше досягти поставленої мети: стати полярним дослідником. Шлях до білих плям на географічній карті світу був тільки один — море.

Докладний аналіз історії десятків полярних експедицій відкрив перед ним причину багатьох невдач. Керівник експедиції, як правило, залежав від капітана судна. Непорозуміння, чвари, що виникали між ними, заздрощі нерідко призводили до катастрофи…

«В моїх експедиціях я маю бути господарем своєї долі, єдиним керівником, а тому і капітаном далекого плавання. Щоб опанувати професію моряка, можна було б піти в торговельний флот. Але це означало б згаяти кілька років. Я на це не маю часу. Зрештою, жодне училище не дасть мені того досвіду, який я можу здобути і здобуду на морі», — записав Руал у своєму щоденнику.

Це був нелегкий і не короткий шлях, та нащадок рибалок і моряків усвідомлював, що тільки він може привести ного до мети. І, як завжди, Руал одразу заходився впроваджувати свій задум у життя.

Багато моряків у Норвегії ще добре пам'ятали капітана Єнса Амундсена, не забули і його сина — хлопчину з палаючими цікавістю очима, що часто вештався в порту Крістіанії і набридав їм запитаннями. Тому Руал без особливих труднощів найнявся на норвезьку мисливську шхуну «Магдалена», що вирушала на полювання тюленів.

— Можу взяти тебе юнгою, — доброзичливо сказав шкіпер. — Але попереджаю: тобою командуватимуть усі. Це тобі підходить? Адже ти маєш атестат зрілості і за кілька років став би лікарем. Подумай добре, розважливо, перш ніж сказати «так»…

— Я наперед погоджуюсь на все, — не дав йому закінчити Руал.

Йому дуже хотілося завербуватися саме на «Магдалену», бо це судно вирушало до північного узбережжя Шпіцбергену.

— Замети кубрик!

— Начисть картоплі!

— В камбузі брудно, ходи-но сюди з віником! Та бігом! Ану, вишуруй підлогу, щоб блищала, мов люстро!

І так без кінця… Руал крутився, мов муха в окропі, намагаючись якнайкраще виконати кожне доручення.

— Свистати всіх на палубу! До вітрил!

— Трави фали! Ей, ти, новачок, піднатужся, не жалій поперека!

— На щоглу, опустити вітрила!

Так було спочатку. А за кілька днів «новачка» призначили вже на «собачу вахту» при стерні, де він мусив стояти в години, коли моряки й мисливці, змучені цілоденною працею, валилися на койки. З дозволу шкіпера, який приязно ставився до Руала, юнга довго просиджував у невеличкій комірчині, що мала гучну назву — навігаційна кабіна. Руал швидко оволодів мистецтвом обчислення курсу. В його огрубілих від щоденної праці руках циркуль, яким вимірювали шлях, крутився не менш вправно, ніж у руках професіонального кресляра. Легенько нанесені олівцем лінії були ідеально правильні. «От і пригодився мені досвід, набутий в університеті», — підсміювався Руал сам над собою, і йому йшов мороз поза шкірою на думку, що він міг би там бути й досі.

Руал любив життя, що вирувало на шхуні, жадібно вбирав у себе все, що діялося довкола, кожен день збагачував його новими спостереженнями. Найдосвідчепіший викладач в училищі ніколи так швидко не навчив би його визначати товщу криги, розрізняти за білим відтінком молодий, ламкий лід, щоб саме на нього скерувати судно; тільки тут він міг навчитися безпечно входити в глиб прибережних крижин, коли у відкритому морі шаленіє шторм. Можна було дивуватися, коли юнга спав, коли відпочивав, бо свої враження він занотовував у щоденнику під час нічної тиші, яку порушували тільки одноманітні звуки склянок. Руал жадібно слухав оповіді моряків, кожен з яких мав за спиною багато років плавання по океанах цілого світу. Він підохочував їх якимсь питанням чи зауваженням. І тоді вони залюбки починали згадувати, розповідати, звіряти таємниці, втішаючись цікавістю, з якою він слухає їх. Грубі зошити швидко заповнювалися записами. «Ніколи не знаєш,