Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Хамм заробив гроші старим дідівським способом: дотримуючись того, на чому знався, він запроваджував і нововведення. Макклендон, поставивши на кін 13 мільярдів позичених грошей, аби спромогтися купити мільйони акрів модних нафтогазових сланцевих родовищ, щоб максимально перетворити їх на купу доларів, трохи не пустив «Чесапік» з торбами по світу (і невдовзі по тому втратив свою роботу), коли через надмірну пропозицію, яку він допоміг створити, рухнули ціни. Хамм уперто працював за планом «купи-й-притримуй» з менш ефектною нафтою».

Тож саме Гарольд Хамм, а не Обрі Макклендон кількома тижнями пізніше прикрасив собою небесно-синє тло обкладинки «Форбс». Написи на обкладинці виконали у білих і червоних кольорах, щоб ніхто не зміг оминути увагою патріотичну думку: «Чоловік, який живить майбутнє Америки».

Виявилося, що найбільшим надбанням Хамма, окрім його левової частки в «Конитентал ресорсес» і його нюху на нафту, була його історія. Він не належав до красномовних корпоративних технократів на кшталт генеральних директорів «ЕкксонМобіл», «Шеврон», «Шелл» чи «ВР» — ділових людей, які гасають світом, видоюючи десятки мільйонів доларів щороку за продумане ощадливе використання і накопичення грошей інших людей. І не був фінансовим генієм або кредитним каскадером, як дрібний бухгалтер Обрі. Хамм був незалежним нафтовиком, який на шляху до досягнення мети ризикував своїми грішми. Він знав справжню ціну долара. «Можливо, для тебе, брате, 1,5 або 2 тисячі доларів і незначні гроші, — сказав би мультимільярдер, — але для мене це великі гроші». Якби він мав винний погріб, як Обрі Макклендон, — але він його не мав! — то ним би не вихвалявся. Коли Хамм вечеряв у місті, то замовляв гамбургер у «Сонік» або стейк і подвійний скотч в «Епплбі»38. Він, звісно що, не літав літаком компанії на Бермудські острови. Він відпочивав на риболовлі на озері Озаркс або полюючи на фазана у Північній Дакоті, де також міг приглядати за своїми найважливішими нафтовими родовищами.

Легенда про Гарольда Хамма була історією, якою оклахомці могли б пишатися, хоча сам він не завжди вважав її за таку. Свою історію від початку й до кінця він розповів широкому загалу усього кількома роками раніше, коли консультант, якого Хамм найняв, щоб допомогти пробитися у федеральний уряд та уряд штату, Майк Кантрелл, переконав його, що історію розповісти слід. Це потребувало значних зусиль, бо Хамму говорити про минуле було непросто. Навряд чи він хотів розповідати про те, що ріс тринадцятою дитиною у родині подільника39, і маленького Гарольда частенько забирали зі школи, щоб він допомагав збирати бавовник і помідори. «Він ніколи не розповідав, що зростав на земляній долівці, — згадував Кантрелл. — Він жодного разу не розповідав, що ніколи не мав нового взуття, аж допоки їхній будинок не згорів і Червоний Хрест не купив йому нову пару тенісних черевиків. Він ніколи не розповідав про це, бо соромився». Але щойно Хамм розповів свою історію, як одразу почав усвідомлювати її силу. Це була пекельна історія, видовищна оповідь про грандіозний успіх, розповідь, що уславлювала нафтогазову галузь — і Оклахоми, й Америки загалом.

Хамм народився у 1945 році на невеличкій фермі з червоної глини в Лексигтоні, штат Оклахома, і провів дитинство у двокімнатному будиночку без електрики й водогону. Коли Гарольд навчався в середніх класах, батьки перевезли родину за сто тридцять миль на північ в Енід, штат Охлахома, і це змінило напрям його життя. «Енід був містечком компанії «Чамплін петролеум», де тривав нафтовий бум, — написав Хамм п’ятдесят років по тому. — Тамтешній нафтовий люд був різним, харизматичним, щедрої вдачі». На момент завершення середньої школи Гарольд Хамм утвердився в намірі стати нафтовиком. «Мене просто причарувало, — сказав він, — що будь-хто може знайти приховане, давнє багатство — і воно буде твоїм».

Епізодичні професійні знання Хамм здобув в Еніді, допоки водив автоцистерни до бурових установок і тинявся довкола, щоб отримати імпровізовані уроки від спеціалістів з обслуговування свердловин і майстрів з буріння. У 1971 році після п’яти років ходіння навколо бізнесу 25-річний Гарольд Хамм, нюхом відчувши щось навколо території поблизу давно закинутої свердловини, — ризикнув. Кантрелл пригадував, коли вперше почув, як Хамм розповів цю історію в коледжі у Північній Дакоті, майже через сорок років після події: «Один зі студентів запитав у нього: «Розкажіть нам, як ви почали?», — і Гарольд відповів: «Ну, я водив вантажівку в Еніді, в Оклахомі. Величезний фургон. Прибирання цистерн, тобто найостанніше заняття на найгіршій роботі; я зрештою зібрав достатньо грошей, щоб пробурити дві свердловини. Перша була сухою».

Потім Гарольд продовжив: «У мене вистачило грошей пробурити другу свердловину. Друга пішла зі швидкістю 30 барелів за годину». І після цього додав: «Якщо б у мене не було грошей пробурити дві свердловини (і це був ключовий момент), ніхто б і ніколи не дізнався мого імені».

Це була справжня історія походження Гарольда Хамма, так само, як і тонка грань, яка відділяла босоногого сина подільника від молодого чоловіка, який мав шанс на удачу. «Поміркуйте над цим, — каже Кантрелл. — «Тобто я завжди знав, що я особистість. Мої батьки виховували мене так, щоб я відчував, що можу робити що-завгодно. У мене ніколи не було потреби, щоб хтось знав моєї ім’я». Але для нього було важливо, щоб усі, знали, що він особистість. І бачить Бог, він це зробив».

У своєму розкішному офісі в Еніді Хамм благополучно пережив наступні 35 років циклічних злетів і падінь у нафтовому бізнесі, і весь час справлявся самотужки. Він ніколи не продавав великим гравцям і ніколи не поступався контрольним пакетом акцій у своєму бізнесі. Якось він пробурив сімнадцять сухих свердловин поспіль — «зламав кірку», — але жодного разу не втратив віри у своє вміння винюхувати нафту. «Я геолог», — полюбляв говорити Хамм, вимовляючи це як «гуморо-лог» або «доскліднико-лог», що звучало як Індіана Джонс з картою і практиками лозоходства. Перша велика знахідка Хамма була всього за дванадцять миль від дверей його офіса в Еніді, де він викачав 17 мільйонів барелів нафти з доісторичного метеоритного кратера в 9 тисячах футів під земною поверхнею. Ця знахідка перетворила його на багатія, але цього Хамму було замало. Близькі підозрювали, що його кінцевою метою були зовсім не гроші. Чого, здавалося, він хотів по-справжньому, так це уславитися як людина, яка знайшла найбільше нафти за всю історію Америки. Він мав чимало власних коштів, щоб вкладатися в ризиковані починання, і в перші роки ХХІ століття зробив серйозний крок.

Хамм був переконаний, що гідравлічний розрив